Интересный вопрос. Нормально ли иметь расстройство личности?) Вероятно, не очень нормально. Другое дело - беспокоит ли вас это расстройство, либо беспокоит ли оно окружающих вас людей. Вы говорите, что вы можете рано или поздно "дать волю желаниям и сделать что-то жуткое". Каким образом вы ощущаете разницу между хорошим и плохим поступком? Что останавливало вас не делать "жуткие поступки" до этого? Какое чувство вас останавливало? Помимо, собственно, психопатии, существует еще множество других расстройств личности и состояния - и некоторые из этих расстройств могут вызывать "психопатоподобное" поведение. Это я к тому, что самодиагностика таких серьезных состояний не всегда будет объективна. Но исходя из вашего поста - вы проявляете самокритичность, и любопытство. Поэтому если вы ощущаете дискомфорт и ищете ответы - чем это не повод обратиться к специалисту чтобы понять себя лучше и чтобы чувствовать себя лучше в последствии?

Здравствуйте, Вера. Жаль, что вы ощущаете страдание и потерю самооценки. Скажите, до того как вы вышли замуж - вы испытывали подобные чувства? Что вы недостаточно хороши, и что вас не ценят? Какой была ваша жизнь до брака? И что изменилось в браке (позитивные, негативные изменения) которые вы могли бы отметить? Алкоголь, о котором вы говорите - создает ли он проблемы для вас лично в повседневной жизни? (кроме осуждения и критики со стороны мужа) - есть ли негативные последствия для вас лично? Есть ли у вас близкие друзья-родные - которым если что можно выговориться и которые поддержат и поймут?

Здравствуйте, Мария. Скажите, вы испытываете тревогу и страх - перед незнакомыми людьми и в неизвестных ситуациях? Либо это распространяется и на общество ваших близких? Бывали ли в вашей жизни ситуации когда вам не нужна "социальная маска", когда вам спокойно и когда вас принимают в любом настроении? Когда возник этот страх? Был ли он с вами с детства либо проявился после каких-то событий в жизни? Вас не стыдили и не пугали в раннем возрасте при посторонних (возможно, в школе?).. У вас была возможность выражать свои эмоции в детстве? На самом деле - очень хорошо, что вы ищете выход и что обнаружили проблему. Вы не рассматривали психотерапию? Поскольку все-же личная консультация со специалистом - может помочь быстрее и эффективнее разобраться в себе и достичь гармонии.

Вітаю. Щиро співчуваю, що ви потрапили в такі обставини.. Ви пишете, що це родичі налаштували. Але тут же пишете (дуже доречно), що цей чоловік нехтував вами, зневажав і в кінці залишив вагітну ще і під час війни. Скажіть, чи є у вас друзі, знайомі - хтось, хто може зараз вас підтримати у такий момент, на кого можна покластися? Якщо немає - це тимчасово. Дорога автор поста, від всієї душі раджу вам звернутися по допомогу, якщо не до психотерапевта, то хоч до груп підтримки жінок які зазнали насильства в стосунках (моральне приниження - це теж насильство). Щоб відновитись якнайшвидше, і щоб не витрачати такі дорогоцінні емоції і час на негідних людей. Сил вам і мудрості.

Здравствуйте. Тревожность - в целом это полезное ощущение если она возникает в момент опасности, например. Но, тревога у которой нет видимых причин, и которая мешает жить, которую трудно контролировать - тогда ее желательно лечить. Иногда можно совмещать психотерапию и медикаменты. Фенибут - который вы упомянули, пока что не имеет клинически доказанной эффективности (я могу не знать о новейших исследованиях, но исходя из того, что знаю - это именно такой препарат). Есть ли у вас возможность обратиться за консультацией к другому специалисту? Если выбор врачей ограничен то как вариант - обратиться неврологу и заодно к психотерапевту? Чтобы как можно эффективнее справиться с этим состоянием. Здоровья вам!

Здравствуйте.. Очень тяжелую картину отношений вы описываете. Что помогает вам держаться в этих отношениях?.. (
Если бы вы прочли такой пост, как ваш - что б вы сами на это сказали?)
Дорогая автор, я могу от всей души посоветовать вам обратиться либо к специалисту либо же в группу поддержки для созависимых женщин. Это может помочь хотя бы на время посмотреть немного со стороны на эту ситуацию, и найти из нее выход.
Я сперва спросила - что помогает вам держаться. Но еще я хотела бы чтоб вы подумали - что вы такого сделали, что заслужили подобное? И есть ли у вас близкие люди, на которых можно положиться, если вам будет трудно? Друзья, родственники? Которым можно рассказать про то, что с вами происходит, и которые не осудят?
Сил вам и мудрости.

Здравствуйте, Егор. "Хотелось бы остаться с женой", и "боюсь что она станет как раньше"? Пускай прозвучит иронично, но - вы сейчас хотели бы остаться с той женой, которая не "как раньше"?) А с той, которая, возможно, переживает стресс из-за ухудшения ваших отношений? Что именно вы вкладываете в слово "угасать"? На чем держалась все это время ваша с женой связь? (общие ваши с ней планы, сходство вкусов, взгядов на мир?) Что отличает эту другую женщину которая появилась сейчас - в ваших глазах?

Вітаю! Погоджуюся з колегою, яка відповіла вище. Справді, у такій ситуації дуже важливо почати відновлювати і захищати особисті кордони.
Ви кажете що хочете відгородитися, але і кажете що хочете перестати бути подругою. Подругою скоріш за все сприймає вас тільки вона. Якими були ваші відносини раніше, до цього? Вони були колись іншими? Чи ви проживаєте разом з нею? Якщо ні - тоді як саме відбувається ваше спілкування? Чи говорили ви їй що вам неприємно чути все це? Як саме вона реагувала, якщо ви пробували зупиняти її? Чи боїтесь ви образити її відмовою від того, щоб це все вислуховувати?
Насправді, дуже раджу вам звернутися до спеціаліста щоб навчитися захищати себе і щоб розуміти себе краще в довгостроковій перспективі. Сил вам та терпіння!

Здравствуйте. Очень сочувствую вам, что вы оказались в такой ситуации. Вы спрашиваете можно ли сохранить семью с абьюзером?.. Я бы попробовала поставить вопрос иначе - можно ли быть в такой семье счастливой, ощущать тепло и поддержку? Или можно еще посмотреть со стороны. Если бы близкая подруга сказала, что живет с таким человеком, который бьет ее и унижает - вы бы что посоветовали ей? Можно ли пожелать кому-то такую семью, как вы думаете?
Я заметила что вы упоминаете о финансовых проблемах. Что ушли бы от него - но "проблема только в финансах". Но тут же вы рассказываете о разбитом соусе и проявлениях в том числе финансового насилия с его стороны...
Жизнь в таких условиях к сожалению, вряд-ли способствует финансовой самостоятельности, карьерному росту, амбициям и пр. Если ваш мужчина постоянно занижает самооценку, издевается - это явно не лучший фон для того, чтобы быть самодостаточной.
У вас есть родные или друзья, которые могут поддержать вас в трудный момент? Которые на вашей стороне, к которым можно обратиться если что? Есть ли в вашем городе центры помощи для женщин пострадавших от абьюза?
Было бы замечательно если бы вы смогли обратиться к специалисту за консультацией, чтобы начать процесс восстановления после всех этих событий, и чтобы найти выход который будет для вас наилучшим. Также - попробуйте поискать группы поддержки женщин которые пострадали от семейного насилия, это тоже может стать очень полезным опытом для вас.
От всей души желаю вам как можно скорее выйти из этого тупика и восстановиться как морально так и физически. Сил вам и мудрости!

Вітаю! Я погоджуюся з колегами, які теж помітили емоційну залежність і тривожний стан. Насправді - саме оці неприємні емоції - є ключем до вирішення ситуації. Було б чудово якщо б ви змогли звернутися за консультацією до фахівця щоб зрозуміти краще себе, свої власні страхи і власні бажання. Чого хоче ця дівчина, чи ця пауза тимчасова, чи винні ви у цій ситуації - звичайно важливо, але виключно тому що ви переживаєте з цього приводу дуже сильно. Ви тривожитесь тому що боїтеся відмови? Чому, як на вашу думку ви "нав'язувалися"? Чого ви хотіли уникнути тим самим?

Вітаю! Це насправді непроста ситуація. У вашому пості ви описуєте що не так з ним, (з конфліктних моментів) - але хотілося б зрозуміти як саме почуваєтесь ви, якщо вже брати до уваги вказану вами пасивність партнера, або нестачу пристрасті з його боку. Я не питаю який він. А - що саме ви переживаєте коли це все стається? Коли ви кажете, що не вистачає сюрпризів, спонтанності - чим для вас є ці сюрпризи? Увагою? Турботою?
Іноді розуміння яких саме переживань або почуттів не вистачає - допомогають діалогу в парі. Саме відвертий діалог з взаємоповагою - він є вирішальним. Звичайно, якщо ваш партнер хворіє і лікується - він може змінюватись, і якщо вам стало важче з ним ніж без нього - так буває, нажаль, особливо якщо йдеться про медикаменти і наслідки. Але це не буде завжди так, звичайно. Все ж таки - що вас зараз пов'язує? Ви бачите спільне майбутнє разом? Чи ви обидва хочете змін і готові працювати над ними?

Відредаговано автором 30-03-2024 01:19:34

Здравствуйте. Вы пишете, что из ваших отношений пропало физическое притяжение. Оно пропало и у него и у вас примерно в одно время? А беспокоит это и вас и его - в равной степени? Если вы переехали квартиру где есть другие родственники - очевидно что это могло бы нарушить интимную жизнь. Но из вашего поста я вижу определенную неудовлетворенность вашим супругом, его позицией. Вы пишете "мне кажется, ему вообще плевать, ему удобно". Всегда было так, что вы ощущали себя более инициативной, всегда ли он был в такой пасивной роли в ваших глазах? Что вас в нем привлекло в начале отношений? Что изменилось со временем? Вы пишете "либо это кризис либо конец" - но чего хотелось бы вам самой? А чего хотелось бы ему, чего ему не хватает? На самом деле, было бы здорово, если бы вы обратились к специалисту, чтобы понять лучше себя, ситуацию и скорее найти наилучший из нее выход. Сил вам!

Вітаю. Дуже шкода, що ви переживаєте це все. Чи норма - жорстокі сварки і фізична агресія? Звісно, ні. Це не норма. Якщо ваші стосунки вже стали такими конфліктними - то як правило потрібна робота двух людей одночасно щоб їх налагодити, якщо в них є це бажання. Чи з самого початку ви з ним конфліктували так сильно? Чи щось послужило причиною погіршення відносин? Агресія існує у багатьох формах, як пряма так і пасивна. Що ви відчуваєте до нього, як до людини загалом? Що вас з ним тримає разом? Можливо, це якісь спільні справи, схожі погляди на життя, плани на майбутнє? Якими були ваші інші відносини до нього? Чи це у вас так вперше? В ідеалі я б порадила вам звернутися до фахівця, щоб зрозуміти краще що саме ви можете змінити в цій ситуації, тому що без відвертої розмови - майже нереально попасти в ціль і допомогти саме вам і знайти найкращий вихід із ситуації.

Вітаю! Питання яке ви ставите про наміри - і справді непросте. Але можливо краще подивитись на цю ситуацію трохи під іншим кутом? В вашому пості звучать такі слова "боюсь турбувати", "боюсь створити напруження", "не тиснути на нього"... Чи вам комфортно те, як ви зараз себе відчуваєте поряд з ним? Що саме в його поведінці змушує вас відчувати тривожність, носити свої речі, не запитувати? Ви боїтесь, що якщо створите якийсь дискомфорт то він буде злий? Або посвариться з вами? Якщо після вашого запитання щодо намірів - щось зміниться в негативну сторону - то чи ваша це буде провина? Якщо б ви були на його місці - ви б поставились погано до запитання від партнерки про ваше з нею спільне майбутнє?
Чому саме ви боїтеся його потурбувати? І ще - у вас були якісь серьозні відносини? Якщо так - ви відчували щось подібне раніше?

Вітаю. Шкода, що ви зіштовхнулися з побічними ефектами. Звичайно, відміну або корекцію препарату краще за все обговорити з вашим лікарем. і повідомити як ви себе почуваєте? Тріттіко є атиповим антидепресантом, тому "перекриття" якимись додатковими препаратами не завжди застосовується в практиці. Якщо ви не маєте доступу до лікаря взагалі і вам стає тільки гірше в плані побічних ефектів - вирогідно краще зменшити дозування, і якщо не буде позитивних змін - то вирішувати питання відміни. Але все ж таки - якщо у вас діагностована клінічна депресія - то найкраще буде поєднання фармакологічного і психотерапевтичного методів. (звичайно, ліки мають вам підходити і не викликати стільки дискомфорту). Ви маєте можливість звернутися до того лікаря, який призначав вам тразодон, щоб проконсультуватися? (онлайн? по телефону?)