Вдячність або Перший крок до щастя

Вдячність. Що це? Тривале або миттєве почуття стосовно когось, хто зробив нам добро? Так, але не тільки. Вдячність – це велике, глибоке, всепоглинаюче почуття, яке несе у собі неймовірну міць, енергію і ресурс. Важко переоцінити її важливість у нашому житті. 

У релігіях світу пророки закликають нас молитися, в тому числі, вони говорять і про молитви вдячності - вдячності за їжу насущну, за прожитий день, за ніч, після якої ми прокинулися… І, мабуть таки, це не спроста. 

Мій досвід вдячності, глибокої вдячності, почався із того, що у процесі дослідження матеріалів про особистісний розвиток, біографій та автобіографій людей, які досягли певних висот у своєму житті і поділилися своїм досвідом, мені вдалося виділити кілька основних речей, про які говорила більшість у тій чи іншій формі.

Однією із цих речей була Вдячність - вдячність щоденна; вдячність глибока чи поверхнева; озвучена комусь чи відчута лише всередині. І ось, в одній із книг була інструкція, суть якої зводилася до наступного: «Кожного ранку присвятіть бодай кілька хвилин тому, щоб згадати все, за що Ви вдячні у цьому житті. Складіть список, якщо хочете, і повторюйте вголос або, принаймні, подумки цей список щодня. Але повторюйте не автоматично, не завчено. Повторюючи, ВІДЧУЙТЕ цю вдячність. Відчуйте її всередині, десь глибоко у Вашому серці, у Вашій душі.» 

І я склала такий список. Перший час перечитувала його щоранку, намагаючись згенерувати всередині себе це відчуття вдячності. Час від часу дописувала якісь пункти. А потім, коли поступово почало вдаватися відчувати, у список я заглядала все рідше і рідше. Просто після прокидання згадувала все чудесне, що є чи було у моєму житті. Я не повторювала весь список. Просто вчора, наприклад, я була вдячна насамперед за моїх чудових друзів чи успішні переговори на роботі, а сьогодні тільки за те, що добре виспалася, відпочила і що цей новий день зустрів мене лагідними промінчиками сонця. Щодня я повторювала ті чи інші пункти, просто заглядаючи вглиб себе і знаходячи їх там. Список служив лише допоміжним інструментом на початку для вироблення звички і навички відчувати вдячність.

Ви скажете: «Запросто!» Можливо. Але особисто для мене на початку це було дуже складно. Взяла папір, ручку і… почухала потилицю. Хм…  За що ж я вдячна цьому життю? Наміри були тверді, тому мій список почався десь із такого:

Я вдячна:

• За те, що я здорова, маю руки, ноги, можу самостійно пересуватися у просторі.
• За моїх чудових друзів, які завжди зі мною, у радості і горі.
• За те, що маю дах над головою.
• За те, що я можу відчувати цей світ – можу споглядати красу цього світу, насолоджуватися чудесними звуками природи чи доброї музики, вдихати аромати квітів і свіжоскошеної трави…
• За те, що я - вільна людина і можу вільно розпоряджатися своїм життям на власний розсуд.
• За мої навички і здобутий на протязі всього життя досвід.
• ...

Список поступово доповнювався і виріс до вражаючих розмірів. Я почала відчувати вдячність як за глобальні, великі і важливі, так і за найдрібніші чудесні речі і моменти у моєму житті. Поступово це переросло у щось значно більше, ніж ранковий ритуал. Так, я продовжувала робити це зранку – після прокидання, під час ранкової кави чи сніданку. І разом з тим, я почала бачити, скільки чудового є навколо мене, почала відчувати вдячність і радість у розмаїті моменти звичайних днів – коли ставалося щось несподівано добре, або бачила усмішку випадкового перехожого, або коли насолоджувалася смачною їжею, або коли бачила чудовий краєвид заходу сонця, або коли бачила добрі результати власної діяльності… 

Це стало чимось більшим, ніж звичка, це стало частиною мого буденного життя, частиною мене. І я відчула, як наповнююся – наповнююся радістю життя, глибоким спокоєм, любов’ю і довірою до світу і людей. Я зрозуміла і відчула, що насправді вже щаслива, щаслива всередині, незалежно від зовнішніх обставин. Це зовсім не означає, що всі мої попередні бажання і прагнення зникли, а всі мрії і плани збулися наче за повелінням чародійної палички. І разом з тим, це не було відчуття браку, нестачі чи пустоти, як раніше. Це були бажання покращень і руху вперед на основі всього того чудового, що вже було у моєму житті. 

Таке враження, що вдячність поступово перевернула мій світ з голови на ноги. Я почала сприймати світ через іншу призму, почала акцентувати свою увагу на доброму і приділяти менше уваги негативним моментам. І, цілком можливо, що це лише суб’єктивне враження, але поступово у моєму житті почали відбуватися позитивні зміни. 

Вслід за глибоким внутрішнім спокоєм і радістю почали приходити нові можливості, почало ставатися все більше і частіше радісних і добрих моментів. Я стала більш відкритою до нового досвіду. Можливо тому, що цей глибокий внутрішній спокій поступово витісняв тривогу і страхи невдачі. Не скажу, що вони зникли. Ні, час від часу я, як і кожна жива людина, відчувала і тривогу, і страх, і злість, і навіть відчай. Проте, їх стало значно менше, їх сила слабшала, тоді як сила спокою, радості і щастя зростала. Зростала моя віра у те, що все буде гаразд, що б не відбувалося. Зростала моя віра в себе, в людей і у добро цього світу. 

Таке враження, що вдячністю я запустила якесь колесо, що набирало розмірів і обертів: вдячність за те, що вже є – прихід нових чудових моментів і можливостей – і знову вдячність за те, що є і приходить  –  і знову прихід нових чудес. У той же час я виробила звичку захоплюватися і насолоджуватися красою цього світу у дрібницях, працювала зі своїми думками і емоціями, багато прислухалася до себе, візуалізувала реалізацію моїх прагнень і, звісно ж, діяла. Проте, вихідною точкою, первинною умовою була саме вдячність. 

Я глибоко вдячна Вселенній за те, що живу. Це тепле відчуття десь глибоко в грудях наповнює душу колосальним життєвим ресурсом. І Ви можете спробувати бути вдячними за все, що вже маєте, та наповнитися силою для легкої та приємної подорожі по дорозі життя.