Про зміни в процесі психотерапії

Іноді мені здається, що я можу допомогти клієнту змінитися, покращити його ситуацію, життя, вирішити його проблему. Дивний початок, правда? Психотерапевту іноді(!) здається, що він може допомогти?! 🙈
⠀
Отож бо і воно, що іноді. Так от, тоді я думаю, що нам треба добре і якісно попрацювати, зробити певні вправи, експерименти, знайти правильні питання, і ми знайдемо вихід, вирішимо проблему. Він знайде, він вирішить, звісно, а я йому допоможу. І якщо так трапляється, так добре тоді, стільки радості і впевненості з'являється. Гордості - ним, і собою.
⠀
Але іноді буває навпаки - тоді мені здається, що нічого, ну зовсім нічого змінити не можна. Я про характер, життя клієнта, долю, а не маленькі події. Ну не можна, і все. Можна пробувати змінити - поведінку, звички, можна задавати правильні питання, але воно там всередині всеодно болить, він все так же страшенно чогось боїться, так само в нього щось там не виходить. Що ж робити тоді?
⠀
Мабуть, в цей момент і починається справжня робота психотерапевта. Сама важка робота - навчитися жити з тим що є. Клієнту - із своїм життям, з своєю проблемою, своїм болем, а мені з тим безсиллям, відчаєм, коли я бачу страждання клієнта і усвідомлюю, що не можу нічого змінити. Навчитися приймати це. Змиритися. Віддатися. А я ж психотерапевт, до якого клієнт прийшов, можливо, з останньою надією на зміни, і тепер я змушений бути тим, хто забере її в нього. Це нестерпно. Це бомбардує власне его і знищує, спепеляє його.
⠀
Тоді максимум, що я можу - це лише побути з ним в цьому. Посумувати, погорювати, поплакати. А може бути і по-іншому - у цьому відчаї клієнт може обезцінити мене. Можливо і я це зроблю із собою. Ще там ми можемо розчаруватися. Він в собі чи і в мені, та і я у собі теж можу розчаруватися. Він може про це сказати, а може просто піти до іншого спеціаліста, який в кращому випадку зробить це саме, в гіршому пообіцяв спасіння, яке не зможе потім дати.
⠀
Це дуже важко, повірте. Це нестерпно важко!
⠀
Але....! Саме тут, на краю цієї пропасті безсилля, розчарування і безвиході є шанс на дещо. Те, що в психотерапії називається "Парадоксальна теорія змін". Суть її полягає в тому, що зміни в людині відбуваються тоді, коли людина стає тою, якою вона є, а не тоді, коли вона намагається бути тою, якою не являється. Зміни не виникають за допомогою примусової спроби самого індивіда або іншої людини змінити її, але вони відбуваються, якщо людина знаходить час і сили бути тою, якою вона є – повністю ототожнити себе з тим, що відбувається з нею.

І це шанс на справжні зміни. Які не пройдуть через пару днів, як буває, коли ми намагаємося після тренінгу, книги чи навіть психотерапії змінити себе, сказати щось собі, переконати себе в чомусь. Це зміни фундаментальні, пожиттєві - це трансформація, ініціація, дорослішання, переродження.

І чим далі, тим більше мені здається, що першого варіанту майже не буває, працює лише другий. Цей, до біса важкий, другий варіант.

Опубликовано 2020-10-27 в 05:23