Одружуватися не можна розходитися

Існує таке переконання: якщо після певного умовного терміну партнер не виявляє бажання «оформити стосунки офіційно», він не кохає, або боїться, чи ще можна фантазувати.
Іноді це дійсно виправдовується — на певному етапі стосунки, не знайшовши свого продовження у створенні сім’ї (оскільки саме це має на увазі укладання шлюбу), розпадаються.
Але я б не була такою категоричною у формулюваннях. Якби питання людських стосунків вирішувалися подібно лінійному рівнянню, ми навряд чи присвячували б цьому стільки часу й місця. Хоча для зручності можна й так подивитися — не хоче одружуватися — не кохає — «наступний!».
Якщо вас турбує зазначена дилема, ймовірно, вас цікавить майбутнє ваших із партнером стосунків. І так само ймовірно — ви самі не проти пов’язати своє життя з цим партнером серйозно й надовго. А це означає, що вам варто вміти обговорювати один з одним важливі для вас обох питання — наприклад, плани на майбутнє чи очікування від другого. І якісніше буде не фантазувати, а з’ясовувати. Дійсно, бувають певні страхи. Бувають різні погляди на шлюб. Бувають відмінності у баченні майбутнього. І різні уявлення про роль іншого в цьому самому майбутньому. Буває все, що завгодно.
З’ясовувати такі тонкі теми завжди ризиковано, оскільки можна почути те, чого насправді не хочеш. Але питання «чи те я хочу від тебе, що ти від мене?» і «чи те я очікую від майбутнього з тобою, що ти зі мною?» у перспективі побудови стосунків навряд чи менш важливі, ніж улюблене всіма «чи кохає він (вона) мене?»

не треба замислюватися. кохання — це виконання обов’язків перед обраницею/обранцем. простіше — дії. а все інше, тобто закоханість, похотливість, почуття тощо, до цього не має жодного стосунку. і якщо хтось не хоче одружуватися, то ясно як день, що він/вона не хочуть виконувати ту «роботу», яка передбачена в сім’ї, або невпевнені, що впораються (пом’якшений варіант). до речі, тут немає нічого ганебного. це біда сучасності (і загалом цивілізації). люди страждають насправді, не вміючи створити стійкі стосунки.

На таке запитання немає однозначної відповіді. Могут бути варіанти:
1. Так, дійсно, боїться. Боїться або самого процесу одруження, або відповідальності від сімейного життя.
2. Так, дійсно не настільки прив’язаний/а, закоханий/а.
3. Можливий вплив третьої сторони — батьків, віросповідання тощо.
З’ясувати це допоможе лише довірлива розмова з другою половинкою.
Знаю випадок, коли хлопець категорично відмовлявся від одруження. Відносини, кохання — все чудово, але шлюб — ні, ні! Як з’ясувалося, його лякали не самі шлюбні узи, а сам процес підготовки до весілля, причому до весілля, як йому розповіли подружки нареченої — дуже масштабного та пишного.
Тобто і хлопець, і дівчина жили думками кожен у своїй реальності — він у жаху від масштабності події, а дівчина — у нерозумінні того, що відбувається.
Усе вирішила їхня відверта розмова про очікування від весілля.

"Не хоче одружуватися" означає лише "зараз не хоче одружуватися". Або виходити заміж. Спроба інтерпретувати це ще якось, додати до цього факту "свої" значення призведе до того, що на партнера спроектуються власні страхи чи надії, а сам партнер залишиться незрозумілим і не побаченим.

Причини, через які людина не хоче вступати у шлюб, можуть виявитися дуже різними. Якщо важливо знати, чому так відбувається, краще спробувати спокійно з’ясувати в партнера, чому зараз для нього вступ до шлюбу небажаний.

Якщо говорити про чоловіків, то, зазвичай, вони знають точну відповідь: якщо не любить, то навряд чи буде тягнути з самими стосунками, і, швидше за все, скажуть про небажання одружуватися прямо.
Жінки бояться зміни свого статусу, бояться, що самі стосунки стануть лише гіршими ("адже нам і так добре"), не готові народжувати (адже відразу після весілля треба народжувати! — за більшістю думок).
Я б вжила таке ємке слово, як "не готова(ий)": не готова(ий) змінювати становище речей, не готова(ий) до відповідальності та багато іншого — для кожного своє розуміння.

Я думаю, і чоловіків, і жінок укладання шлюбу лякають досить схожі речі. У нашому суспільстві одруження прийнято вважати незворотною подією. Незважаючи на можливість і соціальну прийнятність розлучень. Незворотність, хай навіть уявна, може лякати. На жаль, не все у нашому житті буває назавжди. Навіть дуже гарні й значущі стосунки. Але зі шлюбом виходить так — це або має працювати на сто відсотків (начебто це можна якось передбачити), або не варто й намагатися.
Можна багато дискутувати про умовність офіційного оформлення стосунків і життєздатність нуклеарної сім’ї в сучасних умовах, але для людей, які серйозно ставляться до шлюбу, його укладання може означати інший рівень відповідальності перед партнером, відмінний від етапу знайомства чи спільного проживання. Відповідальність може лякати.
У кожного з нас є певні усталені уявлення та установки щодо того, що означає шлюб, що має змінитися у разі його укладання, у чому полягає роль чоловіка й дружини. Вони не завжди повністю усвідомлені й можуть лише частково відповідати нашим власним бажанням і намірам. У значній мірі вони складаються із суспільних стереотипів сімейного життя та підглянутого в батьківській сім’ї. І перше, й друге може бути досить лякаючим, відлякуючи від самостійного здійснення таких спроб.

страх того, що психіка не витримає один одного. чоловік зазвичай важко переносить жіночі примхи. а жінка — чоловічу холодність. ще є страх невідомості, але це від незнання, точніше плутанини. насправді існують закони природи (чоловічої та жіночої), і їх необхідно дотримуватися. наприклад, в сім’ї чоловік — голова, а жінка — шия, тощо. їх багато, і всім вони відомі. але сучасна пропаганда закликає їх порушувати. люди піддаються. і… сім’ї руйнуються. найпоширеніший приклад — жіноча емансипація. дружина не може стримати свою жадібність, йде заробляти (звичайно, вона скаже, що нічого немає їсти), після чого чоловік перестає працювати, п’є чи ще щось. а насправді порушено природний розподіл праці в сім’ї, де чоловік — годувальник. і так у багатьох речах.

Повторюся, чоловічі страхи можуть бути пов’язані з самим процесом одруження. Також із тим, чи зможе чоловік утримувати сім’ю, чи зміниться його половинка після весілля — і зовнішньо, і внутрішньо.

До жіночих страхів можна віднести періодично виникаючу невпевненість, а чи він — єдиний та неповторний? Якими будуть стосунки у невістки зі свекрухою та свекром?

Часто причиною страхів, як чоловічих, так і жіночих, стає негативний досвід, «підглянутий» у батьків. Ось одружуся я чи вийду заміж — і мені що, ТАК жити? Причому такий страх може не усвідомлюватися.

Нерідко існує страх того, що після укладення шлюбу партнер якось зміниться. Або що мають змінитися стосунки. Начебто, поки ми зустрічаємося, можна здійснювати дорогі серцю безумства, є місце романтиці та почуттям, а солідним одруженим людям це вже нібито не личить.

Буває страх не відповідати очікуванням партнера. Або його родини. Так трапляється, якщо партнери не обговорюють, чого очікують один від одного в шлюбі, а фантазують про це, нагнітаючи власні страхи.

Згаданий колегами страх зробити неправильний вибір. І тоді доведеться або «всю життя так мучитися», або нести тягар осудження суспільством, родиною, самим собою за те, що ось розлучився/розлучилася, не зміг/ла, не відповів/відповіла очікуванням.

Може зіграти свою роль недовіра або ПОКИ недостатня довіра до цього партнера. У шлюбних стосунках люди сильніше залежать один від одного. Спільне житло, діти, майно, побут — усе це призводить до необхідності домовлятися, поступатися або наполягати, бачити іншого, не втрачаючи себе самого. І важливо вірити в здатність партнера до цих процесів, а така довіра формується не відразу.

Чоловіки просто трохи нервують, хоча це приховують. Наскільки я знаю, чоловік, який вирішився на шлюб, страху вже не має перед весіллям.

З жінками складніше. Тут виникає маса сумнівів: від питання "навіщо?" до "а що буде далі?", "а тому я пообіцяла любити?"
Краще всього знайти людину (наприклад, подругу), яка зможе заспокоїти та налаштувати на позитив.

І страх, і сумніви — це те, що характеризує живу людину. Набагато більше підозр викликає людина, яка нічого не боїться і ні в чому не сумнівається. Важливо з’ясувати, чого саме ці страхи та сумніви. Наскільки вони відповідають реальному становищу речей і чи можуть слугувати достатньою підставою, наприклад, для скасування весілля.

так. будь-яка емоція нормальна, якщо вона адекватна. відмова від отримання задоволення (розслаблення) завжди пов’язана зі страхом «що не витримаєш». тому має бути добровільний вибір. і звичайно, чим менш розбещений індивід, тим легше йому докладати зусиль над собою. і тим більше задоволення він отримує від цього (це вже інше задоволення — зусилля, подолання).

У всьому гарна міра. Якщо страх, сумніви мінімальні та мають епізодичний характер: періодично виникають, але потім проходять і не носять постійного характеру, то — так, це нормально.
Але якщо сумніви та страхи посилюються, наростають, щось лякає, то варто замислитися.

Людина живе з почуттями. Будь-які почуття за визначенням нормальні. У тому числі — страх.

Сумніви — природна частина процесу прийняття рішення. А шлюб — важливе рішення.

Якщо інтенсивність страху зашкалює до такої міри, що важко жити, або сумніви змушують відмовлятися від уже прийнятого рішення, зважувати все знову, переносити весілля — ось це вже не норма.

Я вважаю, це абсолютно нормально.
Особливо, що стосується підготовки до весілля.

Я думаю, свадьбу стоит отменить в том случае, когда Вы понимаете, что не хотите быть мужем (женой) этого человека. Причины могут быть разные, а маркер один – хочу ли я надолго и всерьез связать свою жизнь с этим человеком.

естественно, когда ясно, что жизни не будет. но за это никто не сможет поручиться. отменить можно, если до свадьбы вместе "не жили"(не сожительствовали). это явление редкое, даже небывалое. поэтому, если живут вместе, причем длительное время, то свадьба - это формальность. на самом деле это уже муж и жена.

У каждого есть свои критерии парнерства.
Но в любом случае не нужно "рубить с плеча", если произошло что-то, что меняет картину ваших отношений. В первую очередь нужно разобраться, выпустить пар и только потом принимать решение.
Или же если пришло понимание того, что этот человек совсем не Ваша половинка.

Мне кажется - если один из партнеров или оба взвешенно приходят к решению: я не хочу быть связанным с этим человеком так сильно и близко. Только это решение не из тех, которые принимаются сгоряча, в пылу ссоры или под воздействием каких-то неожиданных событий. Так же, как и решение вступать в брак. Стоит разбираться, что привело к такому решению. Действительно ли есть веские причины или это - сочетание страха, нервной обстановки, неловкой фразы, и уже быстро оба пожалеют о поспешно отмененной свадьбе.

Когда понимаешь, что есть причины для недоверия, если есть какие-то вещи, которые не обсуждались перед свадьбой (например, рождение детей), или обсуждение было приостановлено.