«Вередливий, але відходливий». Як поводитися з агресією у стосунках?
У цій дискусії: 10 відповідей фахівців.
Питання для обговорення
- Перехід на крик під час гарячих суперечок і сварок — це ефективний спосіб «випустити пару» і не накопичити образу, чи прояв неповаги та булінгу щодо партнера?
- Як діяти, щоб швидше заспокоїти «крикуна»: відповідати його ж тоном, погоджуватися у всьому чи йти в іншу кімнату?
- Чи можна «відучити» свого партнера підвищувати голос і прищепити більш цивілізовані способи поведінки у конфліктах?
Питання 1
Перехід на крик під час гарячих суперечок і сварок — це ефективний спосіб «випустити пару» і не накопичити образу, чи прояв неповаги та булінгу щодо партнера?
На мою думку, важливим є факт періодичності переходів на крик — це одиничний акт чи постійний патерн? І чи є специфічний тригер, що викликає підвищення голосу, чи така поведінка властива для більшості життєвих ситуацій? Проаналізувавши всі ці моменти для конкретної пари, вислухавши обидві сторони, можна робити певні висновки, хоч і дуже приблизні. Узагальнення ж мені здаються вкрай недоречними.
І в цьому проблема. Якщо партнер, на якого накричали, розуміє ефективність такого способу позбавлення від образи, то за криком може бути конструктивний діалог. Але це рідкість. Найчастіше той, на кого накричали, може ображатися. І може використовувати це для маніпуляцій. Згодом він може спеціально дражнити "крикуна", щоб панувати над ним.
Проявляти неповагу можна й по-іншому. Обзиватися, наприклад. І люди, які не вміють адекватно виражати свої емоції, будуть переходити на крик і образи. І потім вони вже можуть сваритися не з початкової причини, а тому, що образили один одного.
Так — якщо конкретно вам і опоненту це допомагає «випустити пар», а потім поговорити в спокійній обстановці, не тримаючи образу та не таячи злоби, то все нормально. Якщо мова йде про крик, а не про перехід на особистості та порушення кордонів.
Ні — якщо один із партнерів переходить на особистості, тисне на іншого та нічого не чує. У такому разі мова вже йде про деструктивний конфлікт. З іншого боку, якщо один із партнерів вступає в такий конфлікт, варто задуматися: навіщо? Що йому це дає? Що він хоче відчувати?
Наприклад: чоловік кричить на дружину, обзиваючи її та порушуючи її кордони, а вона не припиняє діалог і «підбурює» його. Через деякий час чоловік відчуває провину і йде на примирення, а вона отримує можливість ним маніпулювати та «страждати», викликаючи в нього почуття провини.
І іноді партнером крик може сприйматися як відкрита агресія щодо нього.
Але на крик людина переходить, коли їй не байдужий інший чоловік, до якого вона звертається, і коли важливо донести свої переживання та отримати підтримку.
Крик — це ніби SOS про допомогу!
Также нормально, если мужчина зрелый и может легко это выдержать, если у женщины, партнёрши, есть потребность в эмоциональных проявлениях, чтобы мужчина относился к этому с пониманием.
Питання 2
Як діяти, щоб швидше заспокоїти «крикуна»: відповідати його ж тоном, погоджуватися у всьому чи йти в іншу кімнату?
Повертаючись до запитання, як реагувати, коли "вже почалося безумство" — ймовірно, це залежить від того, наскільки безпечно перебувати поруч із цією людиною в даний момент. Є люди, які не зупиняються на крику, і тоді вже йдеться про те, щоб залишитися живим і здоровим. Інші люди можуть бути "самі від себе в шоці", якщо їм вказати, що вони підвищили голос. Знову ж таки, партнери знають один одного й приблизно розуміють, чого очікувати; агресія може бути разовою, і з неї зроблять висновки, а може бути постійним компонентом у стосунках і "ковтатися" як щось само собою зрозуміле.
На будь-яку зі стратегій "крикуна" може реагувати як затиханням, так і посиленням агресії. Загальних рішень тут немає. Зате є закономірність: коли відбулося щось незвичне й/або таке, що завдає дискомфорту іншій стороні, і це не обговорювалося, існує велика ймовірність, що це повториться й посилиться. Говорити з близькими про те, що болить, буває дуже складно, але без цього в стосунках ніяк.
Крик — це ж неадекватно виражена емоція. І таке властиво переважно дітям і незрілим особистостям. А в парі психологічний вік партнерів однаковий, навіть якщо на перший погляд здається, що один більше дбає про іншого. Тому якщо ви терпите крикуна й вам потрібно його заспокоювати, ви теж не до кінця дорослі.
Можливо, крикуна має сенс терпіти лише якщо це ваша дитина. Така роль батьків — контейнувати дитячі емоції. Як це робити — поле для творчості!
Щодо того, щоб піти в іншу кімнату — це дуже спірно. Якщо людина кричить, значить її не чують. А якщо ще й починають йти? Це може ще більше розізлити.
З іншого боку, якщо спокійно сказати, що ви відчуваєте, що не можете продовжувати діалог зараз, і що вам потрібно побути на самоті, то це не повинно викликати обурення.
2-ге правило: якщо конфлікт уже дійшов до крику, то постаратися обом заспокоїтися — видихнути або на деякий час розійтися по різних кімнатах, домовившись зустрітися та все обговорити спокійно через деякий час.
3-тє правило: обов’язково разом обговорити причину конфлікту, що так сильно засмутила обох, про що не зміг «докричатися» один із партнерів, як обидва можуть у подальшому не допускати таких ситуацій.
Питання 3
Чи можна «відучити» свого партнера підвищувати голос і прищепити більш цивілізовані способи поведінки у конфліктах?
АЛЕ з партнером можна обговорювати важливі питання та власні почуття. Є маса способів сказати одне й те саме різними словами, наприклад за допомогою звинувачення або, навпаки, я-висловлювань. Тут дуже багато чого залежить від того, наскільки партнери чутливі один до одного, наскільки здатні вислухати іншого, і навіть наскільки вміють говорити про себе, наскільки щирі та здатні довіряти.
Є люди, які все розуміють, але не готові змінюватися. Їх неможливо змінити ззовні (якими б ілюзіями щодо цього не жили). Є люди, готові змінюватися, є люди, які прагнуть розібратися в собі. Ми всі різні.
Дуже корисною щодо способів поведінки в конфлікті може бути парна терапія або навіть тренінг навичок поведінки в конфлікті. Звичайно, за умови наявності мотивації. Але буває, що проблеми закорінені не просто на поведінковому рівні, а глибше й інтимніше, і ці вузли має сенс розв’язувати вже на особистій терапії. Зрозуміло, що тоді питання мотивації постає ще гостріше.
Люди можуть змінюватися, іноді до невпізнання, а можуть і не змінюватися, навіть коли оточення вважає, що їм не завадило б. Це вибір кожного. Так само, як і вибір кожного — з ким перебувати в стосунках і чи перебувати взагалі, як довго і наскільки близько.
Якщо у вас виникло бажання відучити партнера, прищепити йому щось, задумайтеся: чому ви ставитеся до нього, як до дитини?
Ви про нього дбаєте, виправляєте його недоліки — це дає відчуття влади, переваги.
Дорослий і ефективний спосіб відчути владу й перевагу — розвиватися й реалізовуватися самому. Але це складніше.
А ось сказати про свої уявлення та бажання дійсно варто. З варіантів — використовувати «я-повідомлення», не переходити на особистості партнера, говорити про свої почуття. Можна разом скласти правила вашого будинку, якщо живете разом.
Якщо відчуваєте, що не справляєтеся, запропонувати сімейну психотерапію.