Ревнощі чи заздрощі? Відчуття засудженості і тривожність.

Познайомилась з хлопцем, а він, через деякий проміжок часу, почав приділяти мені дуже багато уваги.Отже, я закохалась.Він хлопець дуже не зрозумілий, який один день може з тобою загравати, а на наступний день ігнорувати і ображати. В таких стосунках ми пробули майже рік, але цього літа мені стало відомо, що у нього є дівчина. Перейшовши на інший курс в коледжі, ця його дівчина опинилась у мене в групі. Через це дуже некомфортно вчитись. Я боюсь відповідати на уроках через це, бо боюсь що вона може засудити. Хоча вона мене не чіпає і ніяких погроз. І я не можу зрозуміти: це просто ревнощі чи заздрощі? Я багато часу себе переконую , що такий хлопець мені не потрібен (типу немає сенсу ревнувати) оскільки в нього багато мінусів і, можливо, це дійсно звичайна дитяча закоханість. Цей же ж друг зве мене і її в школу мистецтв і я не знаю чи варто мені йти, оскільки вважаю, що буде ще гірше на душі, ніж коли я бачу їх окремо. Коли вони разом, в мене жахливо неприємне відчуття ( і я не знаю чи це ревнощі…) Якщо не брати до уваги його спалахливість поганих емоцій і дій, то дуже хороший друг, який мене підтримував. Але тут далі мене мучають питання: чому він іноді все ще до мене заграє, при тому факті, що в нього є дівчина? Моя думка: він тримає мене як запасну? Чи варто мені спілкуватися з ним далі через це? Чи варто мені разом з ними йти в школу мистецтв, бо він настоює і впевнений каже, що хоче мене там бачити? Але, відверто кажучи, я б не хотіла його кидати, бо продовжую: він хороший друг (або я його ідеалізую?).через цю дівчину я не хочу ходити до коледжу. Бо мене постійно шкребе відчуття страху і засудженості. І мені неймовірно важко з цим змиритись. Я дуже хочу змиритись з тим, що ми з ним ніколи не будемо разом. Просто хочу ходити спокійно до коледжу і навчатись, абсолютно не думаючи про ці погані емоції, асоціації, ревнощі чи заздрощі, але це настільки заважає, що я буквально не хочу навчатись. Думка про те, що я буду ще пару років навчатись в коледжі разом з нею, не дає мені спокою. Я боюсь, що це може відбити в мене навчання ну на зовсім, а що ще гірше, не хочу щоб і малювання і все інше асоціювалось через цю ситуацією мені поганим осадком на душі. Надіюсь, що відповідь психолога дасть мені щось зрозуміти чи надасть трохи самовпевненості, або ж, я отримаю порадити щодо всіх ситуації і переживань, як з ними змиритись, що і як треба змінити, що потрібно робити, щоб хоч трохи стало краще. Очікую на відповідь, дуже дякую, що вислухали і дякую, що відгукнулись!