Наша психіка функціонально намагається зберігати якомога більше енергії. Саме через цей принцип виникає відчуття ліні (точніше-відсутність мотивації). Також виникає неадекватне уявлення про те, що легше змінити поведінку, реакцію, установки та світогляд іншої людини, аніж змінитись самому. Все це підпорядковується принципу економії енергозатратності.

Саме тому, будучи незадоволеним певною обставиною чи групою обставин під час комунікації, ми іноді повертаємось до механізму енергозбереження. Навіщо нам з'ясовувати обставини, хто правий, а хто винний, якщо ці розбірки не принесуть нам більше вигоди, аніж буде витрачено енергії.

Проте принцип енергозбереження відступає на другий, третій, або десятий план тоді, коли суперечка, або окремі її обставини зачіпають нашу емоційну сферу, або ж торкаються тіла болю (див. в минулих постах).

Де ще може бути цей приклад більш наочним, аніж в сфері комунікації із найближчими людьми? Є різні способи виходу із суперечки, проте один із найпоширеніших - це поступка своїх потреб та інтересів інтересам партнера.

На ділі такий вихід із суперечки допомагає зменшити напруження в конкретній ситуації. Проте в довготривалій перспективі розвитку стосунків він радше заважає, аніж є помічним. Постійне ігнорування своїх інтересів, потреб та бажань може призвести до формування як неврозів та синдромів, так і нервових зривів і куди гірше.

Завжди поступатися власними бажаннями та потребами шкідливо для нашої психіки. Тактика мовчазного терпіння призводить до неадекватного сприйняття реальності, зниження самооцінки та викривлення уявлень про власні можливості.

Куди гірше складається ситуація, так би мовити із протилежного табору, маю на увазі партнера, з яким ви вступаєте в конфлікт інтересів. Партнер, постійно потрапляючи в ситуацію, де він отримує те, що забажає без жодних зусиль, поступово приходить до висновку, що думки іншої людини начебто і не існує.

З часом він перестає радитись по прийняттю тих чи інших рішень, чи під час вирішення тих чи інших проблем.

Виникає ситуація, коли один із членів пари випадає зі сфери відповідальності та повністю ігнорується стосовно авторитетності думки. І тут ми доходимо до найцікавіших та найважливіших аспектів такого феномену.

Дуже часто один із партнерів власноруч віддає іншому владу на прийняття рішень. Перший при цьому очікує, що в момент, коли йому буде дійсно потрібно включитися зі своєю думкою та інтересами, то їх не буде проігноровано іншим. Отримавши так званий карт бланш на прийняття рішень інший партнер може піти шляхом встановлення диктаторської моделі взаємодії в сім'ї, або парі.

Коли хтось із партнерів, який перед тим повністю віддав владу в руки іншої людини хоче її повернути, то зустрічається із жорсткою відсіччю, іноді психічною, а іноді і фізичною агресією.

Диктаторська модель комунікації навіть найблагороднішу людину може зробити доволі таки агресивною. Для того, щоб кохану людину поруч не зробити диктатором не потрібно віддавати їй повну і беззаперечну владу над прийняттям рішеннь в сім'ї.

-Як цього запобігти?

-Звісно кожна ситуація унікальна, проте якщо ваш партнер є неагресивною і схильною прислухатись до вас людиною, то впершу чергу навчіться розпізнавати сигнали, коли він випробовує вас. Звісно зазвичай партнер випробовує вас несвідомо (іноді буває і навпаки), проте це природній процес розподілу сфер відповідальності у парі, які знаходиться в стадії формування.

Більше того, розподіл сфер відповідальності може тривати все життя. Він видозмінюється, партнери міняються ролями та обов'язками відповідно до обставин та ситуацій. Наприклад, у зв'язку із народженням дитини жінка може піти в декрет і не оплачувати комунальні послуги по дорозі з роботи додому. Чоловік бере ці обов'язки на себе, в нормальних умовах передчасно обговоривши це з дружиною.

Варто розпізнавати ситуації, коли партнер випробовує вашу відповідальність у функціонуванні пари.
Запитання спрямовані на випробовування сфер впливу: