Страх публічних виступів. Барєри та їхня роль у взаємодії з аудиторією.
Страхи, тривоги, фобії
Страх публічних виступів. Бар'єри та їхня роль у взаємодії з аудиторією.
Страх публічних виступів-це один із найпопулярніших різновидів страху серед людей. В сучасному світі вміння самопрезентації перед аудиторією допомагає людині отримувати вищі посади на роботі, схиляти інших людей до своєї думки, заробляти більше фінансів, легше заводити друзів та багато інших приємних побічних ефектів. Що ж трапляється при відсутності прокачаного навику самопрезентації? Давайте розбиратись.
Людина не вміє виступати на публіці чи боїться виступів?
Варто відрізняти ці два пункти між собою, оскільки в першому випадку достатньо прокачати свої навички із викладачем ораторського мистецтва і всі ваші проблеми, які пов'язані із самопрезентацією втечуть кудись дуже далеко. Проте ми зупинемось на розгляді другого випадку, оскільки він напряму пов'язаний із психологією.
Не хочу зачіпати технічні моменти виступів, оскільки вони в достатній кількості висвітлені в інтернеті. Хіба що трішки, коли зачіпатиму тему бар'єрів. Спочатку поговоримо про можливі причини, а саме про довіру, а ще точніше-про її формування в дитячому віці. Довіра до людей в багатьох випадках напряму пов'язана із відчуттям страху публічних виступів.
Прийшовши в гості до своїх друзів, знайомих або ж родичів чи помічали ви коли-небудь як діти реагують на появу гостей в домі? Деякі з них жваво підходять до нових гостей, розглядають їх, пробують заговорити з ними, торкаються гостей, пропонують їм іграшки і т.д. А дехто з дітей, наприклад, зовсім навпаки, при тому що вони приблизно одинакового віку і не такі вже й маленькі. З чим це пов'язано?
Відповідь на це запитання для світу відкрила епігенетична теорія Е.Еріксона. Під час однієї із ранніх вікових криз приблизно у віці 1-го року в дитини формується або не формується базова довіра до людей. Звісно це залежить від сімейних обставин, від рівня зайнятості батьків та вільного часу, який вони здатні приділяти дітям та від багатьох інших факторів.
Проте оця базова довіра, не сформувавшись у дитини, може повпливати на те, що в майбутньому така дитина завжди намагатиметься уникати контакту із новими людьми, привертання уваги до себе та завжди з насторогою та побоюваннями буде відноситись до оточуючих.
Недовіра до людей може сформуватися і в значно пізнішому віці. Вона може бути прив'язаною до сорому, почуття провини, меншовартості та ін. Достатньо було б батькам якось засоромити свою дитину за якусь дію, або бездіяльність, або ж дитина побачила, що з неї сміються під час виступу перед новорічною ялинкою, сімейним столом чи на лінійці в школі.
Виникає страх демонструвати себе іншим людям і все своє життя людина продовжує уникати публічних заходів, де вона повинна якимось чином показати себе. Якщо уникнути таких заходів не виходить, то виступ чи демонстрація такої людини залишає, м'яко кажучи, суперечливі відчуття у аудиторії.
Звісно ні про який кар'єрний ріст мова йти не може, оскільки директорам потрібно буде представити план дій в компанії чи якийсь проект. А як перед ними виступити? Вони всі за одним столом такі великі і важливі дядьки.
Як тут взяти і отримати довгоочікуване та заслужене посвідчення доцента чи кандидата наук чи професора? Це ж потрібно виступити перед всіма цими розумними людьми і т.д. Перелік страхів, які виникатимуть, так само як і причин та пояснень може бути безкінечним. Питання що ми можемо робити із цим.
Для початку дайте собі відповіді на певні запитання:
- Цей виступ дійсно важливий чи він носить формальний характер і ніхто мене не збирається слухати?
- Цей виступ може змінити щось в моєму житті?
- Навіщо я тут?
- Мені є що сказати цим людям? і т.д.
Існує метод, який в більшості випадків дозволяє зняти загальне напруження перед виступом. Для початку потрібно продумати найгірші сценарії того як пройде презентація перед аудиторією. Наступний етап найважливіший-шляхом логічних висновків довести ці страшні сценарії до абсурду, а ще краще-перевести їх в жарти.
Наша психіка боїться невідомого, а як можна боятися того, що виглядає нам смішним. Думаю, що саме від цього методу виникла порада "уявити аудиторію перед собою роздягненою". Так вони видаються смішними і вся їхня серйозність кудись зникає.
В ідеалі бажано пропрацювати свій рівень недовіри до інших людей з психологом, проте це може бути тривалим процесом, а іноді результат потрібен уже завтра. В такому випадку не будьте занадто серйозними перед виступом. Вам є що сказати, тому не будьте жадібними і поділіться з аудиторією якоюсь інформацією. Завжди будуть люди, які заважатимуть вам виступити, завжди будуть люди, які підтримуватимуть вас під час виступу. Будьте готові до цього.
Подумайте про те, що у вас є важлива інформація, повідомлення, яке може збагатити інших людей і ваша промова може виступити як користь в їхньому напрямку.
Не уникайте зорового контакту. Найгірше, що ви можете зробити під час виступу-це уникати зорового контакту з аудиторією. Ще зі шкільних років нас вчать вибудовувати непотрібні та шкідливі бар'єри у комунікації.
Трибуна, парта, стіл, кафедра-це бар'єри комунікації, які покликані зняти напругу із виступаючого, тобто того, хто доносить інформацію. Іноді бар'єри виконують це, проте аудиторія не сприймає інформацію, яка не подається до них очима.
Виступ із бар'єрами обгрунтований, коли він носить формальний характер і ваше життя ніяк не зміниться після нього, або ж якщо вам байдуже чи сприйме аудиторія речі, які ви говорите.
Якщо вам важливо висловитись і ви хочете, щоб вас почули чи від цього виступу щось залежить-вам потрібно тренуватись, забираючи бар'єри комунікації між собою та слухачами.
До речі, якщо ви дивитесь на аудиторію, то в рази зменшуєте вірогідність того, що хтось буде щось викрикувати чи поводити себе неадекватно.
Якщо такі випадки будуть, то варто персоналізувати цю людину. Тобто ідентифікувати її по імені (запитати ім'я) чи по кольору волосся, чи по якійсь іншій ознаці і поділитися з нею увагою, тобто дати висловитись. Іноді це може бути коротка репліка, іноді така увага спричиняє сором у людини і вона боїться продовжувати втручатись у ваш виступ до закінчення.
В деяких випадках бар'єрами можуть бути: книга, телефон, альбом, планшет, проектор, якщо ваші очі переважно направлені на них, а не на аудиторію. Коли наші очі не дивляться на слухачів, то незважаючи на те, як аудиторія реагує, наша психіка підсовує нам підступні думки, що публіка незадоволена, їй нудно, нецікаво і т.д.
Найкращі спікери завжди контактують із аудиторією і реагують на зміни в ній. Вони не бояться реакцій публіки, а готові до них і реагують на них. В принципі, для покращення ваших навичок у вільному доступі ви маєте величезну кількість інформації.
Працюйте над довірою, соромом, самооцінкою, почуттям провини, другосортності чи іншими почуттями з психологом, вдосконалюйте ораторські навички та пам'ятайте, що в багатьох життєвих ситуаціях не так важливо, що ми говоримо, як важливо те, як ми це робимо.
Якщо інформація була вам корисною-коментуйте та поширюйте її в соцмережах. Для вас це питання кількох хвилин, а для мене - можливість просунути власну сторінку та достукатися до тих людей, кому ця інформація може стати в пригоді. Будьте щасливими, презентабельними та впевненими.
Опубликовано 2020-06-08 в 05:04
