Коли бракує уваги

Усім нам хочеться, щоб нас помічали, цікавились, вислуховували, але рано чи пізно ми зіштовхуємося з ситуаціями, де увагою до себе потрібно поділитись з іншим/и. І преживаємо ми ці ситуації по-різному.

Хтось у дитинстві – коли з народженням братика чи сестрички доводилося ділити любов і турботу батьків, а з часом взагалі усвідомити, що мама належить не мені, а татові, а тато мамі; чи у школі або на гуртках, де були інші діти, які так само потребували уваги вчителя чи тренера.

У дорослому віці ситуацій де ми могли б відчути свою унікальність стає ще менше. Навчаємося і працюємо ми зазвичай у груповому форматі, тобто таких як ми на курсі, факультеті, компанії чи організації десятки, сотні іноді навіть тисячі.
З появою партнера чи партнерки ми можемо відчути себе особливим/ою (хоча буває по-різному), але тут з'являються його/її батьки, які хоч і стають членами нашої родини, але зять чи невістка все-таки програє рідному сину чи доньці. Якщо з фрустрацією викликаною стосунками з батьками дружини/чоловіка можна справитись, до прикладу, живучи окремо, то при народженні дитини такий варіант вирішення є малоймовірним. З утворенням тріади (мати, батько та дитина), раніше діадні стосунки партнерів зазнають змін і, тепер, увага партнера належить не лише мені, але й новонародженому члену сім'ї. На жаль, не кожній сім'ї вдається справитися з викликами даного етапу життя.

Життя дає нам багато можливостей для зростання. Та іноді життєвий досвід людини складається таким чином, що вона з об’єктивних чи суб’єктивних причин не здатна скористатися цими можливостями. 

Така людина могла зростати в сім’ї, де вона була єдиною дитиною і вся увага батьків була для неї; досконало виконувати усі шкільні завдання, щоб отримати похвалу не лише від батьків, але й від вчителя; більше спілкуватися, до прикладу, з однолітками протилежної статі, що дозволило б їй/йому відчути свою унікальність. Такій особі може бути досить комфортно у спілкуванні чи стосунках один на один, але при взаємодії з більшою кількістю людей вона почуватиметься не зауваженою (адже увагою доведеться ділитись), відчуватиме розчарування, заздрість, ревнощі чи будь-які інші почуття, які супроводжують ситуацію, коли очікування не справджуються. Якщо людина вбачатиме джерелом дискомфорту присутність більшої кількості осіб, вона може почати уникати взаємодії з групою, зокрема, надаватиме перевагу індивідуальним заняттям перед груповими, дружнім зустрічам тет-а-тет перед компанією друзів, не виступатиме публічно. У випадках коли їй все ж доведеться бути серед групи людей, така особа намагатиметься продемонструвати свою унікальність – чи своїм виглядом, чи знаннями/вміннями, чи досвідом, чи будь-яким іншим чином привернути до себе увагу, адже для неї краще бути “білою вороною”, ніж “невидимкою”. 

Якщо це заважає чи приносить дискомфорт, важливо надати своєму досвіду нового значення і допомогти у цьому можуть наступні кроки:

✅ Відслідкувати ситуації групової взаємодії, які приносять дискомфорт.

✅ Зауважити свої реакції (почуття, думки, переживання) щодо кожної ситуації. На цьому етапі найважливішим є питання “Що я відчуваю?”.

✅ Усвідомлено опрацювати ці реакції (проговорювання чи занотовування думок, почуттів, переживань). Запитання “У яких ситуаціях я відчував/відчувала себе подібним чином?”, "Які мої потреби я таким чином задовольняю?" стане у нагоді.

✅ У подальшому свідомо стикатися з дискомфортними ситуаціями, не використовуючи захисної поведінки, для набуття нового корегуючого досвіду (цей крок є найважливішим проте найскладнішим, тому іноді для його виконання потрібна стороння допомога).

Якщо дана стаття знайшла відгук всередині вас, запрошую поділитись своїми думками, почуттями, а можливо й досвідом у коментарях чи за допомогою повідомлення. Сподіваюсь вам було цікаво. 

Дякую за увагу! До нових зустрічей! 😉

Опубліковано 2019-08-26 в 06:54

Відредаговано 2023-08-10 в 03:12