ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА – ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?

Найбільш поширене порушення розвитку у сучасних дітей - так званий гіпердинамічний синдром, або "синдром дефіциту уваги". Під цим терміном розуміють не брак уваги до дитини з боку дорослих, а неможливість здатності самої дитини на чому-небудь сконцентруватися. Цей синдром виявляють у приблизно 10-15% сучасних дітей, причому переважно - у хлопчиків. Прояви гіпердинамічного синдрому починаються після року і "затухають" приблизно до 15 років, а "розквіт" його припадає на вік від 4 до 8 років.

Гіпердинамічні, або, як їх зазвичай називають, гіперактивні діти надзвичайно товариські і вразливі, неспокійні, непосидючі, імпульсивні, емоційні - але всі емоції і враження їх неглибокі і швидкоплинні ( "в одне вухо влетіло - в інше вилетіло"), вони ні на чому не здатні сконцентруватися довше кількох хвилин, у них немає стійких інтересів, вони не здатні цілеспрямовано чогось досягати. Причини всіх цих "неподобств" - в невеликих органічних ураженнях головного мозку в результаті порушень, що виникли в процесі вагітності або пологів, в результаті спадкової схильності (95% випадків припадає саме на цю причину) або травми, отриманої в ранньому віці.

Головні проблеми у таких дітей починаються в школі (хоча вже і в дитячому садку вони зазвичай "збирають" всі зауваження вихователів). Гіперактивний малюк так само мучиться зі школою, як і школа - з ним, оскільки у нього в дефіциті саме ті якості, які в першу чергу потрібні від учня: увага, посидючість, вміння працювати самостійно та планувати свій час і дії - все це його слабкі місця.

Крім того, у таких дітей порушена емоційна сфера: вони агресивні і запальні, що ще більш, ніж неуважність, ускладнює їх адаптацію в школі. Причому їх агресія - теж нестійка: вони спалахують, як сірники, від нікчемного приводу, і в гніві абсолютно не контролюють себе і силу своїх дій, тому інколи здаються безглуздо жорстокими і "зіпсованими". Проте це - всього лише спалахи: нічого поганого вони зазвичай заздалегідь не планують, через 5 хвилин після бійки вони вже й не пам'ятають, що ж сталося і яка була причина, можуть запропонувати побитій дитині продовжити гру - і ніяк не зрозуміють, чому їх всі уникають і цураються. Така дитина постійно отримує зауваження за вічні бійки і конфлікти, і при цьому вона насправді не зла, дуже любить спілкуватися, тягнеться до дітей (які, зрозуміло, не завжди раді його товариству - що тільки погіршує ситуацію).

Ще одна причина їх шкільних проблем - труднощі у навчанні письму і читанню: всі порушення, які тільки можуть бути пов'язані з цими процесами, зазвичай випадають на їх долю. Пишуть вони занадто великими буквами, почерк їх жахливий, зошити - найбрудніші в класі і вічно пом'яті (так само як і їх одяг), особисті речі вічно губляться.

Зрозуміло, що саме ці діти, як магнітом, притягують до себе всі зауваження, докірливі погляди і неприязне ставлення як з боку однолітків, так і з боку педагогів.

Тому - увага, батьки: головне, що ви можете зробити для своєї дитини - це запастися безмежним терпінням і дати їй зрозуміти, що ви її любите - таким, якою вона є, що ви не об'єдналися проти неї з усім світом, що сім'я - то місце, де вона в будь-якому випадку знайде розуміння. Тому що "упустити" таку дитину - простіше простого: їй так часто і так багато оточуючі говорять про те, яка вона "погана", що дуже швидко малюк і сам починає в це вірити - і вести себе відповідно. Вигнаний з усіх "пристойних" компаній, він "летить туди, де приймають" - у двір, до таких же вигнанців, як і він сам. А оскільки, як ми пам'ятаємо, планувати свої дії вони не здатні, зате легко впадають у гнів і не контролюють свої вчинки - то дуже швидко встрягають в неприємності і поповнюють ряди малолітніх правопорушників.

Отже, любіть їх – такими, як вони є, адже це ваш рідні діти. Вони не погані і не зіпсовані - просто потребують особливої ​​уваги: ​​дуже потребують щирого прийняття, а ще - великої кількості фізичної активності (всі види спорту, що вимагають максимуму віддачі сил - це для них), щоб виплеснути в "правильне" русло свою енергію.

Також цим дітям необхідно, щоб їх направляли, структурували їхній час, вчили планувати свої дії. Непоганим варіантом буде, як не дивно, собака (якщо тільки батьки проявлять твердість і не візьмуть на себе турботи по її вихованню): необхідність годувати і вигулювати свого друга в строго певний час (а інакше собака збунтується!) дасть можливість дитині розвинути те, чого їй бракує: впорядкованість.

Однак хотілось би попередньо застерегти батьків від самостійної постановки діагнозу. Якщо після прочитання даного матеріалу вам здалося, що гіперактивність - «ваш випадок» і тривожних моментів досить багато, то все ж найкращим виходом буде консультація у дитячого психолога або невролога - тільки в співдружності з фахівцями, причому після ретельного обстеження і спостереження, можна вирішувати, що з вашою дитиною і який прогноз ситуації.

Не чекайте, що "все розсмокчеться само" в разі, коли мова йде про дитяче здоров'я і успішну адаптацію дитини в соціумі - чим раніше ви приймете заходи, тим краще. Якщо ж побоювання підтвердилися - не опускайте рук і вірте у свою дитину - в кінці кінців, вона любить вас і розраховує на вашу любов у відповідь - а ще на те, що ви приймете і підтримаєте її будь-якою, а не тільки «ідеальною». Якщо з відносин піде любов і дитина втратить останню надію – на сприйняття своєї сім’ї – вона може стати некеровано жорстокою, відсторониться від вас і втратить довіру, і тоді відновити нормальні стосунки коли-небудь буде дуже важко.

Опубликовано 2020-06-20 в 15:12:56