«Новорічні мрії» СУЧАСНИХ ДІТЕЙ!

   Я світло вірю, немов дитина, у новорічні чудеса. Для мене надзвичайно енергійними та продуктивними є останні тижні старого року, починаючи від Дня Святого Миколая. Так от, саме в цей період за моїми спостереженнями діти стають особливо відкритими та довірливими. З даного приводу хочеться поділитися цікавим клінічним випадком із моєї щоденної роботи.

Маленька передісторія: дівчинка А. (4.5років) - єдина дитина в сім"ї ( зі слів мами - бажана та довгоочікувана) проживає з рідними мамою та татом, відвідує садочок із 3-х років з великими перервами у зв"язку із частими соматичними захворюваннями. Батьки звернулися зі скаргами на істеричну поведінку дитини, яка протягом останнього року стала частішою та менше піддається корекції. В процесі консультативної роботи сім"ї виявилось, що улюбленими та ефективними методами впливу на поведінку дівчинки були: крики, обмежування інтересів та солодощів, ізоляція або ігнорування, на що дівчинка навчилася реагувати частими образами, промовляючи: "Ви знову мене не розумієте"...

Дана історія мене зацікавила, і моїм головним завданням було не звинувачувати виснажених батьків, а допомогти їм зрозуміти та почути свою дитину. Отже, в терапії пацієнтка А. знаходилась вже 1.5 місяця, відвідуючи заняття двічі на тиждень. Наша робота розпочалась з ігрової діяльності, де дівчинка у вигляді змученого кошеняти Біллі довготривало хворіла. Це було її єдиним улюбленим заняттям, адже вона отримувала велике задоволення від гри тим, що тато та мама стали піклуючими до кошеняти та були завжди поряд. В даній ситуації моїм головним завданням було йти за дівчинкою в гру та виконувати ту роль, яку вона мені пропонувала, в такому випадку я була частіше добрим лікарем. Цим самим я розуміла, що допомагаю прожити їй якісь незавершені ситуації чи доотримати ту порцію уваги та підтримки, яка була давно в дефіциті. Щоразу в кінці заняття кошеняті Біллі ставало дедалі краще, але воно знову умудрялось захворіти (в дівчинки іншої моделі привертання до себе батьківської уваги ще не було).

 Відверто кажучи, ми програвали дану ситуацію доти, поки дівчинці самостійно не набридло і маленьке кошеня геть забулося на іграшковій лаві. Тоді дівчинка плавно перейшла до арт-терапевтичних занять, де спочатку вона любила слухати та відразу промальовувати казочки про "слухняне слоненя" , "боязливе зернятко та його дружню родину" або " доросле кенгуру і його маму". Після занять моя "маленька художниця" забирала свої вишукані шедеври додому. Я спостерігала, що емоційний стан дівчинки вирівнювався та покращувався в процесі психотерапевтичних занять. Зі слів мами, донька почала запрошувати її в різноманітні ігри, а істеричні крики та сльози стали все рідшими небажаними гостями. Робота продовжувалась... 

На одному із занять я запропонувала намалювати свою сім"ю (мал. додаю нижче). Були промальовані всі члени родини, проте дівчинка завжди знаходилась біля тата. Проводячи діагностику малюнків, було чітко помітним, що мама зображувалась в темних деструктивних кольорах, дівчинка в червоних, рідше рожевих відтінках, а тато в темно-синіх. З часом сімейна гама почала змінюватись на світлішу. І от, користуючись тематикою новорічних свят, була запропонована ідея намалювати для Діда Мороза лист бажань. Дівчинка з цікавістю підійшла до виконання, і в результаті були зображені силуети батьків в світло жовтому кольорі, які трималися за ручки та усміхалися до донечки. Я запитала: "Це хто? - А це мої добрі тато й мама, які не свараться на мене, граються зі мною та люблять мене..."

На мою думку, кодові слова прозвучали. В свідомості дитини створений позитивний образ рідних людей та формується позитивне ставлення.

Далі в процесі роботи буде задіяна казкотерапія, де основним сюжетом стане "як маленька дівчинка стала щасливою поряд із люблячими батьками".PS: в процесі терапії батьки були ознайомлені із щоденними досягненнями дівчинки та отримували рекомендації із домашніми завданнями. Поведінка дитини була обгрунтована та нарешті зрозуміла для рідних.

Дана історія наглядно показує важливість вміти чути дітей, звертати увагу на їхні слова та прохання, тому що дорослі для них є надзвичайно особливими помічниками в пізнанні сьогоднішнього динамічного життя. Протести, істерики та сльози - це інша мова дітей, яка говорить сама за себе - "мамо, почуй мене"...

Далі буде....😉