Асексуали. Люди без лібідо?

Асексуальність я вважаю одним із найцікавіших феноменів сексуальності людини. Сутність його полягає в декларованій особистістю відсутності потягу до сексу та всього, що з ним пов’язано. Це явище ще недостатньо досліджено, і уявити собі, про що йдеться, можна лише за описами самопочуття людей, які визначають себе як асексуалів. Вони стверджують, що за відсутності будь-яких захворювань сечостатевої системи, інших фізичних і психічних недуг, просто не відчувають інтересу до статевого життя (як гетеро-, так і гомосексуального), не переживають збудження в тих ситуаціях, коли воно виникає в інших, і відчувають дискомфорт, коли щодо них здійснюються дії сексуального характеру. При цьому романтичні (потреба в чуттєвій близькості з іншим) та еротичні (задоволення від тілесних контактів) переживання можуть мати місце. Деяка частина спільноти асексуалів наполягає на виділенні асексуальності як окремої сексуальної орієнтації. Питання неоднозначне, але воно існує.

Ключовою відмінністю від антисексуальності є саме заявлена відсутність інтересу до сексу, потреби в оргазмі та добровільна десексуалізація життя. Антисексуальність передбачає наявність сильного внутрішнього сексуального імпульсу, який пригнічується через виховання, релігійні погляди, інші фактори, з цілою системою захистів проти викликаної цим конфронтацією тривоги, зокрема, запереченням цінності сексуального спілкування, жорстким моралізаторством і боротьбою з проявами сексуальності. Грубо кажучи, фабула антисексуальності — нікому не можна того, чого не можна мені, але дуже хочеться, тоді як асексуальності — у мене немає такої потреби, тому мені це не потрібно.

Якщо коротко розібратися в термінах, то асексуальність — відсутність потреби вступати в сексуальні стосунки, антисексуальність — агресивне ставлення до сексу взагалі. Інше питання — що рухає людиною, яка зараховує себе до тієї чи іншої групи. І це цікавий матеріал для аналізу.

Колеги пишуть, що "асексуальність" — це відсутність інтересу до сексу, а "антисексуальність" — це виклик проти цілком усвідомленої сексуальності.
Якщо так, то немає причин не погодитися, тож я можу припустити, що в антисексуальності приховуються психологічні конфлікти вищого рівня (наприклад, комплекс Едіпа або відмова від ідентифікації з матір’ю), а в асексуальності можна спробувати знайти психологічні конфлікти глибшого регістру, які пригнічують усе, що пов’язано з прийняттям та усвідомленням своєї сексуальності.
Наприклад, дівчина виявляє сексуальний інтерес до хлопців, але водночас не бажає виглядати сексуальною, фліртувати, її дратують «всі ці жіночі штучки» — тут ми бачимо потребу в сексуальному житті, але водночас конфлікт, який полягає в небажанні ідентифікуватися зі своєю матір’ю, а це означає ідентифікуватися зі слабкістю та жіночою сексуальністю. Тут можна говорити про антисексуальність.
Але якби ця дівчина (мовби) не мала конфлікту і була цілком задоволена відсутністю сексуального життя та свідомо ніяк не виявляла потреби в сексі — тоді ми могли б говорити про асексуальність. Тобто це означало б, що несвідомий психологічний конфлікт присутній, але абсолютно не усвідомлюється.

Навряд чи можна заборонити зараховувати себе до якоїсь групи, до якої людина хоче належати. Але все ж таки, як я вже зазначив вище, асексуальність передбачає відсутність інтересу до сексу, а не неможливість мати сексуальні контакти. Тому, якщо в людини не складається особисте життя або відбувається якийсь патологічний процес, через що сексу немає, це не є підставою для запису до лав асексуалів. До речі, самі асексуали досить негативно ставляться до таких «вовків у овечій шкурі». Для особливо винахідливих асексуальність стала просто зручною відмовкою та виправданням небажання вступати в інтимний контакт з кимсь.

Що стосується маски.
З точки зору психології сексуальності та сексології потреба в сексуальному збудженні та сексуальному задоволенні є базовою потребою людини, поряд із потребою в безпеці, їжі та теплі, спілкуванні. Базові потреби присутні з народження, але проявляються або відразу, або в відповідний період розвитку. Таким чином, сама асексуальність може бути маскою, за якою ховаються важкі психологічні травми. Однак це не має стати підставою для того, щоб автоматично зараховувати асексуальність до чогось ненормального. Якщо асексуальність не призводить до внутрішнього дискомфорту, конфлікту інтересів, не перешкоджає особистісному розвитку, не треба «чинити добро» таким людям, а варто прийняти їхній стиль життя.

Зараховувати себе до асексуалів може людина з різних причин, і я б не називала цей процес «маскою асексуальності». Це питання вибору, особистих почуттів і можливості заявити про себе. Секс є з одного боку інтимним процесом, з іншого — схильним до постійного процесу оцінки та обговорення, тому обговорювати інтимний рівень прояву сексуальності — це одне питання, а висловлювати свою позицію в соціумі — зовсім інше.

Я погоджуся з колегою і підтримаю точку зору, що за маскою асексуальності, скоріше за все, приховуються серйозні психологічні травми. Сексуальність пов’язана з відчуттям безпеки. Якщо дитина відчуває себе в безпеці, то її психіка може розвиватися, зокрема й у плані сексуального розвитку. Але чим більше тривоги, тим більше блокується розвиток сексуальності.
Можна припустити, що в анамнезі асексуальних людей лежать сильні тривоги найперших місяців життя. Наприклад, серйозні збої та порушення годування грудьми, раптова розлука з матір’ю тощо.