Як досягти успіху? Мотивація досягнення успіху та уникнення невдач

Люди з мотивацією «до» мають у своїх активах масу чудових речей: вони краще бачать мету, краще можуть донести її до оточуючих. Людина з такою мотивацією, отримавши завдання, яке їй належить виконати в перспективі (скажімо, сформувати новий відділ у фірмі, здати іспит чи квартальний звіт), починає планомірну до нього підготовку — заздалегідь! Вона бачить мету і організовує систему дій, які до цієї мети її гарантовано приведуть. Це — величезний плюс даного типу мотивації: продуманість, планомірність, — тому в результаті — практично безпрограшний результат.

Люди з мотивацією «від» не прагнуть до вершини, а тікають від покарання, яке настане за їхні неправильні дії чи бездіяльність. Якщо мотивацію «до» можна назвати мотивацією пряника, то мотивацію «від» — це мотивація втечі від батога. Мінуси очевидні: людина з такою мотивацією зазвичай «дотягує» з виконанням необхідного до останнього, але потім, мобілізувавши всі свої ресурси, видає-таки продукт на-гора, що загрожує, по-перше, нервовим чи фізичним зривом, а по-друге — можна банально не розрахувати часу, не врахувати певний форс-мажор — і не досягти мети. Зате люди з даним типом мотивації набагато краще за людей «до» можуть уникати неприємностей завдяки тому, що виробили навичку миттєвої мобілізації та добре уявляють собі образ «батога», легко моделюють ситуації типу «раптом що — тоді я...»

Мотивація успіху означає активну життєву позицію особистості. Крім цього, саме вона дозволяє ефективно долати труднощі. Можна сказати, що "успіх" — рушій розвитку, зміни людини. Саме тому наявність такого типу мотивації в загальній мотиваційній структурі дуже важлива для щасливого та насиченого життя.

Мотивація "уникнення невдач" також дуже важлива. Її функція полягає в стабілізації накопиченого досвіду, крім того, вона просто оберігає нас від того, щоб "лізти" у всі справи, ризикувати наосліп тощо. Така форма мотивації також має бути присутньою в загальній мотиваційній структурі.

Отже, "успіх" і "невдача" як мотиви — дві сторони однієї медалі, центростремільний і відцентровий механізми розвитку. Вони мають гармонійно поєднуватися та бути адекватними актуальному, сьогоднішньому досвіду людини!

Якщо ви лише налаштовані на успіх, дивитеся вперед, то, можливо, упускаєте щось, що могли б побачити, якби проаналізували минуле, розібралися з невдачами.

Якщо ви намагаєтеся уникати труднощів, то втрачаєте можливості.

Знаючи це, важливо свідомо розглядати й можливості досягнення успіху, і дивитися на можливі невдачі, щоб їх уникнути.

Мені здається, що уникнення чи прагнення — це вибір між опорою на чиюсь думку про себе або опорою на особисту вибрану та досягнуту мету. Опора на зовнішню думку (успіх-невдача) — це більш неврозна позиція, дає менш комфортне самопочуття особистості, але хто сказав, що досягнення народжуються з комфорту?

В основному, їх два: виховання та особистий досвід. Якщо виховували більше «батогом» — формується мотивація уникнення невдач, якщо переважно «пряником» (не плутати з балуванням — мається на увазі грамотна постановка мотивуючих цілей) — формується мотивація досягнення успіху.
Життя теж додає від себе: якщо в основному школа, виш і оточення тиснули та лякали — буде переважати мотивація «від» (враховуючи специфіку нашої освіти, стає зрозуміло, чому в нашому соціумі людей з мотивацією «до мети» куди менше, ніж людей з мотивацією «від невдачі»).

Насамперед доречно згадати концепцію розвитку Е. Еріксона. На кожному етапі розвитку людина вирішує той чи інший психосоціальний конфлікт. Найперший конфлікт — базове довір’я/недовір’я. Залежно від того, яким постає світ перед людиною до одного року: приймаючим, запрошувальним, добрим, обнадійливим чи відштовхуючим і лякливим — формуватиметься той чи інший тип мотивації. Цей процес триватиме й далі у вирішенні конфлікту автономія/сором і сумнів. Якщо він буде вирішений на користь автономії — мотив "успіху", на користь сорому та сумнівів — "уникнення невдач". Загалом уже в ці перші роки, до трьох років, закладаються основи людської мотиваційної системи. Однак вони продовжать свій розвиток і далі через вирішення конфліктів: ініціативність/вина (3–6 років); старанність/неповноцінність (6–12 років) і далі...

Очевидно, що на початку, у формуванні мотиваційної тенденції провідну роль відіграє мати, потім інші значущі дорослі, потім однолітки тощо.

Важливо, щоб дитина з самого початку відчувала, а пізніше розуміла, що добре рухлива, мінлива поведінка: де потрібно й варто домагатися свого будь-якою ціною, досягати мети, а де варто просто піти, промовчати, уникнути неприємностей.

У будь-якому разі мотиваційна система не має стати надмірно стійкою та ригідною, вона має бути гармонійною та творчою, спонтанною...

Як тільки будь-який із двох мотивів стане жорстким, що проявляється завжди й скрізь, людина втратить відчуття щастя: або від нескінченної гонки за новими досягненнями, або від постійного сидіння в затишному місці без бажання вийти за свої межі.

Підтримую колег у тому, що формування відбувається за допомогою виховання та особистого досвіду.

Тому, щоб сформувати мотивацію, яка підійде вам, аналізуйте своє минуле та своє оточення, свої дії.

Щоб сформувати своїм дітям мотивацію до досягнення — звертайте увагу на їхні успіхи, запитуйте про їхні плани.

Щоб сформувати мотивацію уникнення — звертайте увагу на помилки.

Аналіз помилок допоможе згармонізувати два види мотивації.

Опора на себе — більш доросла позиція, але вона не досягається з народження, а тренується за підтримки оточення. Під час виховання чи в знакових для розвитку особистості ситуаціях від важливих для особистості фігур. Фактично це питання довіри до себе та самоорганізації. Якщо особистість може обрати важливу мету для себе (самоактуалізуватися), знайти ресурси, спланувати та реалізувати її, то потреба в опорі на зовнішню оцінку відпадає. Як у Будди:)

Усе залежить від того, де і за яких обставин людина намагається застосувати свої особливості.
Якщо говорити про ситуацію авралу, то, як правило, сильніше працює мотивація «від». У деяких професіях мотивація уникнення невдач також переважніша: набагато ефективніший лікар, охоронець, юрист, головбух з мотивацією «від», ніж з мотивацією «до».
Але якщо треба досягти вагомих цілей, організувати людей, продумати поетапний план дій — куди краще впорається людина з мотивацією досягнення успіху. Ось чому саме з них виходять найкращі керівники, ніж з тих, хто діє за принципом «аби як би чого не вийшло» чи кидається в роботу лише під загрозою її зриву.

З точки зору соціальних стереотипів — досягають, звичайно... Вони часто успішні, займають керівні посади та керівні ролі, але саме вони вважаються "занозами в дупі", зарозумілими та хвалькуватими. За досягнення доводиться платити втратою стосунків, домінуванням однієї сфери життя над іншою, втомою, нервовими зривами тощо...

Добре надихатися й рухатися до "успіху", погано — досягати його будь-якою ціною!

За дослідженнями людей, які досягли багато чого — заробили мільйони тощо, висновки такі, що ті, у кого мотивація від досягнень, долають більше: не хочуть бути бідними, не хочуть жити в злиднях, не хочуть бути самотніми.

Схоже, що тікати простіше, ніж наздоганяти.

Що таке успіх? Успіх фінансовий і політичний — навряд чи йде через досягнення. Тут, власне, потрібно дуже чуйно реагувати на зовнішні опори, на уникнення. Якщо особистий успіх, то величина цього успіху неспівмірна між особистостями. Як виміряти почуття внутрішньої гармонії, гордості карапуза за свій перший крок? Можна в Будд, ну на початку, звісно, в міліБудд:)

Опять же - в зависимости от того, чем человек в жизни занимается и какая мотивация стала родной. Лучше сделать по-другому: проанализировать все плюсы и минусы своей "программы", чтобы максимально активно пользоваться первыми и свести к минимуму вторые.

Корректировать можно... Но, делать так, чтобы человек желал постоянно одного успеха бессмысленно...
Правильнее, на мой взгляд, давать человеку средства к осознанию собственных желаний, поощрять его свободу и спонтанность, тогда он сам сможет решать где стоит "поднапрячься" ради успеха, а где - уйти в сторону ради безопасности или принятия...
В общем-то делить всю гамму мотивов человека на две таких мотивационных тенденции (достижение успеха/избегание неудачи) полезно для студента-психолога, но крайне вредно для психотерапевта и его клиента...
Обычно клиенты не успеха ведь желают, а счастья, развития, принятия, хороших, теплых отношений, продуктивной работы...
Да, для этого нужно двигаться, но для этого же нужно и сидеть на месте! Поиск золотой середины, гармонизация отношений - единственный путь создания настоящей мотивации!

Скорректировать можно, а вот нужно ли - вопрос к самому человеку.
Проанализировав ситуацию, можно сделать вывод об изменении мотивации.

А если все подходит то стоит оставить все на месте.

Можно ли заставить человека вырасти? Можно ли помочь личности начать доверять себе? Можно предлагать, можно провоцировать, можно показать разные возможности, но, конечно, необходимо желание и энергия самой личности. Или кубический сантиметр категорической вовремя пришедшей неудачи:)) Как там: страданиями душа совершенствуется?