Пасивна агресія

Спектр проявів пасивної агресії досить широкий — від образ і звинувачень до психосоматичних захворювань (або симптомів).
Механізм у цьому випадку такий: енергія злості, спрямована назовні на конкретну людину з якихось причин (виховання, переконання, мораль..), не може бути виражена і перенаправляється на себе. Людина в цьому випадку страждає на головні болі, напади задухи, виразкову хворобу тощо.
Типовий приклад із сфери сексуального життя: жінка, яка стримує злість і образу щодо чоловіка, часто перестає відчувати оргазм, таким чином непрямо караючи чоловіка.

Один із головних ознак пасивної агресії — це внутрішнє відчуття, що після розмови з людиною регулярно хочеться на неї крикнути й відстояти свої межі або починаєш відчувати почуття страху, але до кінця не розумієш, у чому причина такої реакції. Характерним прикладом є така фраза: «Я б тобі волосся вирвав... Ти тільки не хвилюйся. Я жартую!». Через виховання, моральних норм, особистої історії багато людей втратили навичку вираження агресії, і щоб якось її розмістити, вдаються до форм: сарказму, суперечок на відволікані теми, власних психосоматичних захворювань.

Пасивна агресивність проявляється у непрямому впливі на людину.
Дії характеризуються опором, незгодою з чимось.
Відбувається процес маніпулювання, оскільки партнер не в змозі витримати такий сильний моральний тиск і, здавшись, піддається впливу на шкоду собі та своїм пріоритетам.

Пасивна агресія може проявлятися абсолютно по-різному: у одного це може бути звичайна нудьга, а в іншого — тихе бунтарство, як кажуть, «з-під». Адже пасивна агресія — це по суті стримувана або прихована агресія, яка може бути спрямована як на інших, так і на себе, тобто на аутоагресію.

Такі прояви в поведінці, як: пройти повз і не привітатися з людиною, яку знаєш, не надання допомоги тому, хто її потребує, відсутність підтримки в спільній діяльності на підприємстві, в установі чи в колективі, «красноречиве» мовчання — бойкот — є пасивною агресією.

Думаю, що вона не спрямована на конкретний об’єкт спілкування.

Пасивна агресія може проявлятися як помітно, так і приховано, і її важче розпізнати. До помітних проявів пасивної агресії на поведінковому рівні можна віднести: 1) сарказм, 2) колкощі та «підколюючі» жарти, тролінг, 3) насмішкуваті зітхання, ахання, смішки, 4) фрази, запитання, коментарі, висловлені провокаційним тоном, 5) ігнорування прямого контакту з людиною, з якою виник конфліктна ситуація, натомість — спілкування з іншим співбесідником, 6) критику за спиною в людини, яка викликає негативні почуття. У таких проявах співбесідник може помітити, що дії людини містять у собі компонент злості та ворожості, які виражаються подібним чином. Соматично пасивна агресія може виражатися прискореним диханням і серцебиттям, почервонінням обличчя, підвищенням тону та висоти голосу.

В інтернеті пасивна агресія зустрічається в чатах, на форумах, у коментарях, де люди, які живуть у різних містах, уникають згадок власних справжніх імен і фотографій, але наполегливо конфліктують з іншими.

Більш приховані форми вираження пасивної агресії проявляються в частій забудькуватості та невиконанні обіцянок, відкладанні справ на потім, запізненнях, тривалих образах із грою в «мовчанку», впертості тощо.

Я не згодна з тим, що схильність до пасивної агресії притаманна певному типу людей. На мій погляд, блокування агресивних почуттів пов’язане з вихованням та установками, отриманими дитиною в сім’ї. Люди часто не знайомі зі своєю агресивністю та бояться будь-яких її проявів. Робота з дослідження агресії та пошуком способів її вираження, як правило, звільняє багато енергії, відкриваючи доступ до позитивних почуттів.

Здебільшого це через особливості виховання. Часто подібний характер формується в сім’ях, де дитині забороняють проявляти свою агресію щодо дорослих або активно її пригнічують фізично. Сімейні таємниці та заборони на прояв своїх почуттів також сприяють формуванню пасивно-агресивного характеру.

Цей процес здебільшого з’являється в підлітковому віці, коли формується психіка з урахуванням дорослішання та становлення особистості. З тих чи інших причин у цьому віці процес протесту затягується надовго і вкорінюється в психіці як необхідна установка, що допомагає більш виразному прояву того ж протесту чи опору.
З часом пасивна агресія може призвести до небажаних наслідків щодо здоров’я та девіантної поведінки в соціумі.

Думаю, до такої агресії схильні ті, у кого в сім’ях «не прийнято» відкрито виражати свою агресію, і тоді всі сили спрямовуються на приховування своїх справжніх почуттів та емоцій, що й призводить до так званої пасивної агресії.

Пасивна агресія частіше використовується там, де немає можливості проявляти її активно — це дипломатичні, політичні ігри, інтриги в колективі. Пристойності дотримано — а мета досягнута, пасивна агресія дає можливість маніпулювати людьми, на жаль. Пасивно-агресивну поведінку схильні демонструвати люди, які також невпевнені в собі, не відчувають у собі сили відкрито обговорити причину свого невдоволення.

Навряд чи, бояться відповідної агресії.

Пасивна агресія властива всім людям, незалежно від їхніх особистісних стилів. Ймовірно, в історії розвитку та дорослішання людей, які надмірно вдаються до прихованого вираження злості, були прямі чи явні заборони/осудження від опікунів. «Хороші хлопчики/дівчатка не зляться», «Не розмовляй так із мамою/татом/бабусею, вони образяться» тощо. Або прямі покарання у відповідь на виражену дитиною агресію.

Справа в тому, що агресія не зникає магічним чином від соціальних установок чи придушення з боку, а витісняється у несвідоме, а потім виражається у формі похмурості, образливості, впертості, ворожих фантазій (які можуть викликати сором і ще глибше витіснятися, посилюючи пасивно-агресивні патерни), а у більш зрілому віці — у сарказм, «обхідну» критику тощо.

Людський організм і психіка, зокрема, керуються принципом гомеостазу. Та злість, яка з тих чи інших причин не була виражена, проявиться у більш «схвалюваних» формах.

Так, як правило. Але це також може бути формою прояву інтересу, енергією, спрямованою на зближення.

Це дійсно так. Важливо розуміти, у цьому випадку, на кого ця агресія спрямована. На вас? На того, хто говорить? Або це відгомін інших стосунків? Часто у людей, які проявляють пасивну агресію, заблоковано не лише прояв агресії, а й прояв теплих почуттів: ніжності, любові, ласки... І тоді пасивна агресія — це майже єдиний спосіб наблизитися та проявити увагу.

Вважаю, що завжди, адже у людини ця ознака проявляється та проговорюється несвідомо. Це й є відгомони підсвідомості, своєрідний вияв незгоди, опору.

Саме сарказм і погрози у жартівливій формі — це не пасивна агресія, а активна, проте не пряма, а опосередкована. Адже всі ми знаємо, що такі жарти сприймаються набагато важче, ніж пряма відкрита агресія.

Сарказм і загрози у жартівливій формі можуть виражати приховану агресію, проте рідше, адже прихованість у них лише незначна.

Думаю, так.

Очевидно, що так. Сарказм, жарти, тролінг та інші форми такого поводження зачіпають іншу людину і можуть спровокувати її на відповідну агресію.

Запрет на выражение агрессивных чувств неминуемо приводит к нарушению коммуникации в паре. Если блокируются негативные эмоции, то через время становятся недоступными и теплые чувства, поскольку психике все равно запрещены ли чувства со знаком "+" или "-".
Известный французский психотерапевт Серж Гингер давал задание парам, долго живущим вместе и утратившим чувство новизны в отношениях: отправиться в ресторан и устроить там ссору или скандал в присутствии посторонних. Этот способ позволяет людям оживить свои чувства во всем диапазоне- от злости до нежности.

В подобном браке многое зависит от взаимопонимания в паре. Если один из партнеров пассивно-агрессивный, ему важно понимать свои ограничения в выражении агрессии и не стремится научить другого реагировать также. Второму партнеру важно научится различать, когда на него направленна пассивная агрессия и реагировать на нее открыто. Все это вполне возможно, если оба партнера открыты к диалогу и могут обсуждать свои ограничения и особенности характера.

Брак с таким человеком приводит к раздражениям,нервным срывам и истощению.Поэтому необходимо предпринимать соответствующие меры - указывать прямо на данное поведение и учить контролировать себя. И это не совершается резко, а только постепенно можно научить человека себя адекватно осознавать и оценивать. В ином случае такой брак может привести партнера к депрессии и неврозам.

Как правило такие люди довольно "закрытые" и и с ними иногда бывает непросто, но к каждому можно найти подход, если этого очень хочется. Думаю оружием другому партнеру тут может стать именно прямое открытое предъявление своей собственной агресси, так как в отношениях с пассивно-агрессивным человеком думаю агрессии предостаточно.

Брак с человеком такого склада возможен, но скорее всего он будит не длительным, если только у второй половины не будет мазохистских компонентов в характере.

У каждого человека есть агрессивность в характере. Всё будет зависить от второй половины: насколько сможет спровоцировать.

Важно понимать, что пассивная агрессия — не порок и не патология. Она свойственна всем людям в разной степени проявлений. Но когда человек ригиден, а проявления его пассивной агрессии носит навязчивый и тотальный характер, не стоит это принимать и терпеть.

Если близкий партнёр устойчиво выражает свою злость в таком виде, это способно ранить, обидеть и рассердить. У нас всегда есть возможность говорить открыто о собственных чувствах, заявить партнёру, что Вас задевают его слова или действия, показав ему пример, КАК можно иметь дело со своими чувствами. Далее выбор за партнёром — либо понимать, что пассивная агрессия является сложностью, с которой можно иметь дело, например, в личной психотерапии, либо услышать, что это неприятно для других, признать факт ощущения гнева и искать альтернативные пути выражения этой эмоции. Либо игнорировать и прятаться в коконе пассивной агрессии.