Новий рік до нас мчить...

На мою думку, у житті дітей має бути місце диву. Але у певному віці діти самі починають сумніватися: а чи існує Дід Мороз? І як він встигає доставити всі ці подарунки? Інтерес уже не лише в тому, щоб отримати подарунки, а й у тому, щоб «розвінчати» диво. У різних дітей у різному віці настає це бажання. І тут батькам важливо не пропустити момент. Не варто заперечувати існування Діда Мороза до цього часу. Але не варто наполягати на тому, що він існує, коли дитина готова розлучитися з казкою. Однак прощання з казкою має, на мою думку, все ж залишати «лазівку» для чуда. Розкажіть про світ фантазій, у якому можливе все, у якому трапляються чудеса. І поділіться чудесами, які траплялися у вас. Я, наприклад, не соромлюся сказати своїм дітям, що досі в глибині душі впевнена, що подарунки до 7 років мені приносив саме Дід Мороз. Бо мені досі здається дивом, що мої батьки встигали десь роздобути подарунки, які я загадувала 31 грудня о 18.00, коли всі магазини були зачинені.
Резюме: віра в Діда Мороза гарна доти, поки це доставляє задоволення всім учасникам фокусу — і дітям, і їхнім батькам. Розвінчувати ж Діда Мороза має сам дитина. Якщо йому знадобиться ваша допомога, не поспішайте розкривати таємницю самі, просто поділіться своїми дитячими переживаннями з цього приводу.

Важко відповісти на це запитання однозначно. Усе залежить від віку дитини. Справа в тому, що провідна діяльність дитини від 0 до 7 років і трохи старше — гра. Завдяки грі дитина опановує суспільні та сімейні ролі, норми поведінки в суспільстві. Віра в Діда Мороза, як символ новорічних свят, містить у собі імпульс віри в позитивні зміни та конструктивну співпрацю. Тому для дітей віра в Діда Мороза відіграє позитивну роль до певного віку, поки це природно. Звичайно, коли дитина дорослішає і переходить у наступну вікову категорію, підтримувати цю віру буде неприродно.

Дуже гарна ідея — підтримка віри в Діда Мороза. Це згуртовує родину і дає можливість батькам організувати магію та свято для дітей. Хоча мені здається, що дуже часто діти, вже зорієнтувавшись у тому, що Дід Мороз — це люблячі батьки, деякий час самі готові підтримувати цю ідею. Чим погано, що дорослішаючий малюк піклується про те, щоб не засмучувати батьків раніше часу, не повідомляти їм, що він уже достатньо дорослий і все розуміє? 😊
Ідея Діда Мороза — гарний спосіб підтримувати таємничість і казковість цього свята та родинної спільноти загалом. А ще мені здається, це гарна тренування для дитини у тому, щоб визначатися зі своїми потребами та бажаннями. Адже для того, щоб отримати під ялинкою від Діда Мороза бажаний подарунок, доводиться чітко сформулювати це бажання (у листі, у розмові з батьками, у обговореннях зі дорослими). У житті — це дуже цінна здатність!

Я думаю, що це питання кожному батькові варто вирішувати індивідуально. Я можу відповісти як мама п’яти дітей — знаю, що дитина дуже чекає на Діда Мороза та його подарунків, ретельно з’ясовує, чи добре себе поводила протягом року, і тому бути людиною, яка зруйнує віру в чарівника, точно не готова)). Думаю, важливішим аспектом є вплив однокласників, коли дитина вже ходить до школи — варто пом’якшити «біль від втрати віри» та, звичайно, поговорити по душах. Це як розповідати дітям казки — ми, дорослі, знаємо, що це фантазії авторів, іноді й наші, але варто пам’ятати, що казки несуть важливу інформацію дітям про те, як влаштований дорослий світ у прийнятній для дитячої психіки формі. Колись діти виростуть і нас, батьків, зрозуміють.

Я не бачу в підтримці віри в Діда Мороза нічого кримінального. Сімейні ритуали, організовані навколо цієї харизматичної постаті, можуть стати ще одним приводом якісно провести час із дитиною та — раз уже він сам обирає подарунок від Діда — краще його пізнати. Тим більше, коли ще, як не в дитинстві, вчитися фантазувати й вірити в чудеса? Я, наприклад, хоч уже майже доросла тітка, хоч у Діда Мороза й не вірю, але в моєму житті завжди є місце чуду, за що я не в останню чергу вдячна своїй мамі, яка колись створила для мене казковий світ, населений Дідами Морозами, Снігурочками, Дюймовочками та іншими персонажами.
Момент усвідомлення дитиною, що насправді Діда Мороза не існує, а подарунки йому старанно готують батьки, може стати одним із перших розчарувань. Яке теж дуже важливе. Це одна з віх дорослішання, зустріч із реальністю в новому форматі.
Думаю, не варто поспішати з цим часом, поки дитина сама не готова. Найчастіше діти здогадуються й запитують самі.
І тоді у батьків з’являється гарна нагода перевірити своє вміння бути щирими, підтримувати довірливі стосунки з дитиною, а також почути неминучий «дзвіночок», що їх чадо дорослішає.

Віра дітей у казку, у Діда Мороза — прекрасна й природна в ранньому дитинстві, дарує багато позитивних емоцій і дітям, і їхнім батькам. Наявність сімейних традицій і ритуалів — гарна опора для людини в майбутньому дорослому житті. У міру дорослішання, у «віці чомусь», коли дитина ставить тисячі запитань і вчиться все піддавати сумніву, ця віра або зберігається, або зникає. Якщо батькам вдалося продовжити цю казку з’являються з нізвідки подарунками — це добре. Якщо ж ні — постарайтеся організувати святкування Нового року так, щоб дитина сама стала чарівником, Дідом Морозом для когось — молодших братів чи сестер, родичів тощо. З того, хто отримує подарунки, дитина стане дарувальником Чуда! Нова роль допоможе в подальшому дорослому житті отримувати задоволення не лише від отримання, а й від дарування. Веселих свят і щасливого Нового року!

У кожній родині Дід Мороз має певні якості. Дід Мороз, який дає надію, дарує подарунки, приходить незалежно від того, як поводився дитина весь рік, із задоволенням слухає вірші — то це досить хороший Дід Мороз. І неважливо, віриш ти в нього чи ні. Візит такого Діда принесе радість, а разом із нею й потенціал для подальшого психічного здоров’я дитини.
Якщо ж цей Дід Мороз лякає, що не прийде, не принесе подарунків, каже, що до поганих дітей не ходить, і пиши йому листи не пиши, а він може все одно не прийти. Тоді краще такого Мороза й зовсім нехай не буде.
Я говорю про ті ідеї та способи виховання, до яких кожна родина прив’язує історію з Дідом Морозом. У дитини мають формуватися досить хороші уявлення про себе та про життя загалом. Тому нехай ваш Дід Мороз буде мудрим, ненав’язливим, веде здоровий спосіб життя, здатний прощати «поганих дітей» і не висувати завищених вимог-завдань для обміну на подарунки.

В Деда Мороза не верю, это сказочный персонаж, взятый из мифологии. А вот вера в Святого Николая (на Западе — Санта-Клаус) должна поддерживаться, это реальная личность. Своей жизнью он заслужил большое уважение, что уже является воспитательным моментом для ребенка. А те традиции, которые существуют в нашем народе вокруг Святого Николая, просто замечательны, и их стоит поддерживать.

Варто)). А ще у казках добро і зло. Малюки вчаться на цих казках фантазувати та шукати своє диво. У кожної дитини рано чи пізно виникає питання «Чи існує Дід Мороз насправді?». У цей момент важливо та потрібно чесно розповісти про те, як є насправді. Що Діда Мороза грали мама й тато.
Має сенс підтримувати віру в Діда Мороза доти, доки мамі з татом подобається розігрувати ці ролі.
Особисто я в 7 років уже точно знала, що Діда Мороза не існує, а мама з татом ще продовжували грати в цю захоплюючу гру. Так, що мені довелося розповісти, що я вже виросла і все знаю.)))
Усе добре в міру.

Зауважено, що після новорічних свят трапляється велика кількість розлучень, розставань та інших змін у статусі (сімейному, робочому чи у статусі фейсбука). Це часто називають постноворічний синдром, і йому є пояснення. По-перше, часто очікування від свята одні (чарівні, хтось добрий прийде і всім зробить добре), а реальність інша (доводиться влаштовувати свято самім, купа клопотів і незадоволених родичів). Несподівано виявляється, що улюблена людина не здогадалася про «правильний» подарунок. Або здогадалася, але проігнорувала. Несподівано виявилося, що в неї одні плани на вихідні, а в нього — зовсім протилежні. Усі недоліки комунікації, які існували в сім’ї, стають очевидними як на долоні. Накладаючись на загальний стан (деякої інфантильності, у яку ми раді впасти у Новий рік), це породжує конфлікти та протистояння.
Ще постноворічним синдромом називають розбитість, знижений настрій і працездатність на роботі в дні після тривалих вихідних. Але такий самий стан відчувають люди, повертаючись з відпустки. Контраст робочих буднів із святковим дозвіллям настільки сильний, що перші дні важко увійти в колишній напружений графік, до того ж чим довші були «канікули», тим більше невирішених виробничих проблем накопичилося за цей час.

Постноворічний синдром? Щось на кшталт втоми або емоційного спаду після накалу "новорічних пристрастей".

Це відчуття повної світової несправедливості — відновлення колишнього функціонування робочих днів після великої кількості вихідних, веселощів, їжі та пиття. Дуже важко включитися в роботу, звичний ритм праці й відпочинку, а також споживання їжі.

Ніколи не чула про такий синдром. Могу лише припустити, що довгі вихідні та свята з рясними застіллями та довгими посиденьками неминуче вибивають людину з її звичного робочого ритму. Важливо в цей період пам’ятати, що надмірності завжди «виходять боком», і сильно не змінювати свій режим дня — тобто, якщо ви «жайворонок», то змушувати себе сидіти до ранку в новорічну ніч точно не варто.

Постноворічний синдром — це стан пригніченості, який настає після бурхливого святкування. Новий рік, ніби, ділить зиму навпіл. Перша половина сповнена радісного очікування та підготовки до свята. А після пробудження першого січня з легким головним болем приходить усвідомлення, що свято закінчилося, ніякого чуда не сталося, нове життя з Нового року не почалося, за вікном у кращому випадку сніг, у гіршому — наші широти не балують — сльота, чекати більше нічого, попереду ще два місяці такої погоди, та й взагалі скоро на роботу. Це ж краще не прокидатися :) Ось це знижений настрій, змішаний із близькоекзистенційними роздумами про марність буття, і називається постноворічним синдромом.

Дуже складно повертатися до роботи після веселих і яскравих новорічних свят, особливо якщо робота вимагає значних, інтенсивних зусиль. Боротися з так званим постноворічним синдромом допоможе плавне, а не різке, повернення до трудових буднів із їхньою щоденною рутиною та розпорядком дня. Любіть і цінуйте свята! А повертатися до буднів буде легше, якщо в буднях вас чекає улюблена робота, хобі, любляча сім’я та багато приємних щоденних дрібниць!

Існує статистика щодо нещасних випадків, які трапляються у «новорічний час». Я думаю, саме ця статистика згодом і була названа «постноворічним синдромом». «Постноворічний синдром» — це термін, що виник із спроби зрозуміти статистику нещасних випадків. Я також вважаю, що насправді немає прямої залежності між саме Новим роком і загостреннями душевних недуг. Як і будь-яке інше свято чи подія, «Новий рік» створює певне психічне напруження. Напруження, яке згодом стає занадто великим випробуванням для людей, які страждають. Парадокс полягає в тому, що звичаї святкувати виникають із спроб не збільшити, а позбутися напруження. Запитаємо себе, яка небезпека криється в самій ідеї «визнавати настання нового року»?
Це свято пов’язане з лічбою часу, з ідеями про те, що «одне час» закінчується, а «інше починається». Те, що увага приділяється лічбі часу, вже може активувати хворобливі переживання: кінцівки буття, смутку за «хорошим роком», інтенсивного бажання змін тощо. Люди іноді кажуть: «День народження — сумний свято», позначаючи смуток через плин часу. Людині властиво переживати «час» болісно, тому що плин часу — одна з тих «подій», які від нас не залежать. Свято з’явилося для того, щоб відзначати (реєструвати) і переживати хід часу легше.

Это последствие алкогольных и пищевых отравлений на фоне лени)))

Складно сказати. Скоріше, це напружене очікування, що після урочистої зміни дат щось зміниться. Новий рік приходить, а нічого не змінюється. Звідси й розчарування, яке часто супроводжується почуттями злості та безсилля. До того ж у напруженому ритмі мегаполісів рідко коли вдається провести багато часу з близькими, а тут... кілька днів лицем до лиця. Ніби й радіти треба, а виходить так, що насправді близьке спілкування викликає напругу та активує невирішені конфлікти.

Насамперед, підготовка до Нового року має вестися заздалегідь. Новий рік настає в один і той самий час, але чомусь для більшості стає цілковитою несподіванкою. Плануйте відпочинок заздалегідь. Обговорюйте з партнерами та членами сім’ї не лише місце і час проведення новорічної ночі, а й подарунки. Намагайтеся запланувати вихідні так, щоб було час не лише на традиційне святкове застілля та післясвятковий похмілля, а й на нетрадиційні рухливі заходи — лижі, ковзани, гру в снігову фортецю з дітьми або віртуальний пейнтбол із колегами по роботі. Загалом, рух і нові враження перед новою трудовою тижнею зарядить і енергією, і приємними спогадами. Ну а активно проведений відпочинок із сім’єю дозволить виплеснути ту енергію, яка інакше могла б призвести до сімейних чвар.

Перехід має бути поступовим і плавним. Дайте собі відпочити перед початком робочого тижня. Прогулянки на природі, біля водойм допоможуть знизити стрес постноворічного синдрому.

Активний відпочинок під час новорічних свят — найкращий спосіб мінімізувати адаптацію до робочих буднів після вихідних.
Оскільки передноворічна метушня починається дуже заздалегідь, цілком можна встигнути організувати свої вихідні так, щоб оптимально розподілити сили та енергію.

Думаю, тут важливо не зберігати олів’є та інші страви зі святкового столу тижнями в холодильнику :). А якщо серйозно — у довгі вихідні важливо згадати про ті речі, які ви давно відкладали через зайнятість та втому — це можуть бути прогулянки на свіжому повітрі, перегляд цікавих фільмів та спілкування з рідними та близькими.

Насамперед, я думаю, важливо не покладати на Новий рік якихось грандіозних очікувань. Чим менше чекаєш, тим менше розчарування. Але, якими раціональними ми не хотіли б здаватися собі, важко відмовитися від сприйняття Нового року як певного рубежу, хоч розум підказує, що це всього лише ще один день. Мінімізувати дію постноворічного синдрому можна, наповнивши дні, що настають після свята, чимось приємним. Для когось це виїзд за місто, для когось — посиденьки в пабі з друзями, для когось — час, який нарешті можна провести з дітьми. Якщо ви святкуєте з розмахом, не завадить провести постноворічний детокс. Якщо, як і я, любите підводити різного роду підсумки, знайдіть час подумати, чим для вас був минулий рік, та пофантазувати, чого хотілося б від настання, акцентуючи увагу на минулих і майбутніх успіхах і досягненнях.

Ми всі веселимося й святкуємо по-різному. І по-різному виходимо з тривалих новорічних святкувань. Комусь після бурхливо проведеного Нового року корисно буде дати собі відпочинок перед робочим тижнем, трохи потримати дієту та сходити в лазню. А тому, хто чудово провалявся під телевізором, для плавного переходу до буднів корисно буде прогулятися, сходити на ковзанку або згадати про інші види активного відпочинку.

Неважливо, після чого ви почуваєтеся погано. Після «Нового року» чи перед «Днем народження». Якщо ви визнаєте в собі душевні страждання, звертайтеся до фахівців — психологів, психотерапевтів, психіатрів. Тим, хто професійно займається дослідженням і лікуванням психічних недуг.

Не напиваться, не объедаться и не расслабляться слишком долго).
Счастливых Новогодних праздников!)

Обговорювати конфлікти тоді, коли вони виникають, а не коли вже нікуди дітися один від одного.
А найголовніше — радіти тоді, коли хочеться це робити, а не за розкладом.)