«Не дай вам Бог жити в епоху змін»

Пишу зараз не стільки як психолог, скільки як людина, як звичайна жінка, корінна киянка. Ніколи не думала, що у 2014 році сидітиму біля екрана монітора, слухатиму-читатиму новини та причитатиму про себе, як моя бабуся: «лиш би не було війни». Ніколи не думала, що читатиму статті про зупинку кровотечі та надання першої медичної допомоги, спогади жителя колишньої Югославії, як вижити в місті під час війни, рахуватиму в думці, на скільки вистачить вдома грошей і їжі.

Отже, перше й основне переживання — це страх.

Друге — це біль. Неможливо без сліз дивитися на трупи, які лежали на вулицях, якими я ще так недавно гуляла.
Я завжди раділа й пишалася тим, що багато процесів розвалу СРСР в Україні пройшли мирно. Більше ні. Те, що почалося 18 січня, — це справжня війна. Просто поки вона має локальний характер. І я дуже сподіваюся, що й слово «поки», і минулий час залишаться у цій фразі назавжди.

Є також агресія. Моя агресія — на владу, яка це допустила. Але в різних людей агресія спрямована на різні об’єкти.

На задньому плані є тривога за майбутнє, за те, що буде далі, але поки це все на задньому плані. Згодом ця тривога вийде на передній план. Але зараз головне, що я жива, здорова, живі також усі мої близькі, у мене є дах над головою й можливість відповідати на це інтерв’ю. Виявляється, мало потрібно для щастя:)

Кожен зі своїми.
1. Переживають за країну, народ, друзів, майбутнє. беруть участь у подіях, знайома адвокатка, годуючи двох дітей, йшла надавати допомогу пораненим, хтось перераховував кошти, хтось долучався іншими способами.
2. Переживають за те, що мають завдяки владі.
3. Хочуть примазатися до влади на гребені подій.
4. Користуються зомбоящиками і видають чужі думки за свої... скуповують продукти, стоять у черзі до банкоматів, скуповують валюту не рахуючись з курсом, вважають, що краще десь там, а тут одні негідники, і тому їм так погано живеться.

Сьогоднішні критичні умови, що відбуваються в країні, викликають тотальне почуття страху, безсилля та тривоги. Тотальність у тому, що раніше про подібні військові умови ми чули лише від минулих поколінь. Співчували, співпереживали, як про минуле, що позаду, але в даний момент ми змушені це переживати на власному досвіді, а це зовсім інші почуття, зовсім інший страх, реальний і близький. Для багатьох із нас ситуація вийшла з-під контролю, як у країні, так і в житті кожного. Ми планували своє життя, припускали, сподівалися на щось, на когось, і в одну мить усі плани порушилися, відійшли на останній план, і ми зіткнулися з безсиллям, з усвідомленням того, що ми не «всемогутні», а просто живі люди. Багато хто з нас у цей критичний період відкрив для себе справжню цінність життя, своєї та своїх близьких, перестали відкладати спілкування з близькими людьми на потім, відкрили для себе зовсім інший смисл принципу «тут і зараз».

Останні місяці клієнти описують на консультаціях емоції, пов’язані з подіями Євромайдану: страхи, відчуття загрози власній безпеці та життю, стан неможливості щось змінити, вплинути на щось. У багатьох актуалізувалися дитячі переживання, коли дитина нічого не могла вирішувати, а травмуючі події (конфлікти в сім’ї, розлучення батьків, зміна місця проживання, смерть близьких тощо) відбувалися незалежно від дитячого бажання зберегти психологічний комфорт і стабільність життєвих позицій. Політична ситуація в країні парадоксально позитивно вплинула на терапевтичний процес таких клієнтів, оголивши болісні переживання та дозволивши з ними працювати.
Я періодично переживала безпорадність і бажання опинитися в безпеці, з якими справлялася за допомогою самоаналізу та підтримки всередині своєї сім’ї. Крім того, була свідком панічних атак у зовсім незнайомих мені людей у громадських місцях і надавала екстрену психологічну допомогу. І це при тому, що в Криму, де я живу і працюю, всі ці місяці було досить стабільно.
Інша категорія людей переживає сильну агресію, гнів і лють та вивільняє їх різними способами — на барикадах, в Інтернет-блогах і коментарях, у мовленні, у закликах до боротьби, у побутових конфліктах. Велика кількість людей відчуває, як їхні внутрішні конфлікти прорвалися назовні та вимагають реалізації зовні. І це далеко не завжди конструктивне явище. Незважаючи на те, що в кожної конкретної людини є свій особистий джерело агресії, масові явища керуються іншими законами. Вони пов’язані не лише та не стільки з особистим конфліктом людини зі структурою, владою та свободою, а з особливою поведінкою людей, які опинилися разом у великій масі, властивістю якої є втрата особистого контролю та утворення певного групового поля, в якому вже немає окремої свідомості, а є «колективна душа». У людини, яка перебуває в масі, з’являються нові мотиви та психологічні установки власної поведінки, які докорінно відрізняються від тих, які були в неї раніше.

Я могу сказать о своих чувствах: страх, отчаяние, неуверенность в том, что завтра я и мои близкие останемся живы и здоровы. А ещё злость — и на левых, и на правых. Злость за то, что допустили такую ситуацию, за смерти людей, за отсутствие перспективы благополучного разрешения конфликта. А ещё стыд за тех, кто якобы патриотически настроен, а ведёт себя, как настоящее быдло: разоряет улицы украинских городов, сжигает здания, истязает чиновников. А ещё великая печаль и тоска по тем, кто погиб в этой войне, и непонятно, будет ли востребована такая жертва.
Возможно, многие разделяют эти чувства.

У людей різні переживання. Скажу про себе, що я відчуваю — радість, повагу до народу, який повстав проти беззаконня, корупції та бандитів при владі! Рано чи пізно таке мало статися! Я дуже рада, що люди піднялися і виразили свій протест! Це ніби підліток має пройти стадію бунту і протесту, щоб стати дорослим. Так і нація проходить ці процеси, інакше люди залишаться безмовними рабами.Цього не треба боятися, це шлях до очищення та одужання. Риба гниє з голови, але чистять її з хвоста. Люди мають вийти на вулиці і висловити свій рішучий протест тому, що відбувалося за Януковича останні роки.Усе йде як треба!

можна сказати йнакше: зіштовхують! думаю, що більшість мешканців стали заручниками чужої гри. звідси страх невідомості та відчуття безсилля. але багато хто вірить. у них стрес попереду. розчарування. найважче буде тим активним, хто багато "дров наломить", як жити потім із цим?

Мені, як психотерапевту, доводиться в ці дні стикатися з переживанням клієнтами гострої травми та ретравматизацій.

Навіть ті люди, які проживають події останніх днів далеко від епіцентру, щодня стикаються зі зміною звичної картини світу. Кожного дня Інтернет і телевізор повідомляють, що на вулицях можуть убити і вбивають, що в столиці — барикади, одним словом, що жити — небезпечно.

Резонансну травму, таким чином, отримують усі. Навіть ті, хто не був активним учасником подій. Картина світу різко змінюється.

Люди, які мали травматичний досвід, пов’язаний із насильством, тортурами, насильницькою смертю близьких, отримують ретравматизацію.

На рівні почуттів це переживається як шок, невіра у те, що відбувається, і трохи пізніше — гнів, агресія. Чим, власне, пояснюються багато із спалахів насильства, про які ми читаємо та чуємо. Також сильні почуття страху та відчаю. Безпорадність, безсилля вплинути на щось — ось ще одне часте переживання.

Багато людей витісняють ці емоції і живуть, ніби звичайним життям. Але, оскільки емоції є, настає незрозуміла тривога чи дратівливість. Часто її раціоналізують, тобто пояснюють собі чимось іншим. Наприклад, частішають сварки. Або виникає тривога за своє робоче місце — чи збережеться воно? Хоча об’єктивних підстав хвилюватися за своє підприємство чи особисто за свою роботу в цієї людини, здається, немає.

Дуже багато скарг на порушення сну. Загострилися фобії та почастішали конфлікти. Декомпенсувалися неврози.

Загалом, на мою думку, ми зараз стикаємося з масовою шоковою травмою. У когось — гостра травма, а в когось — вже починається ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), адже з початку подій минуло достатньо часу.

Ще одна сторона медалі — тривожність. І об’єктивна — тому що люди хвилюються за своїх близьких і друзів, за роботу, за гроші, які лежать у банках (всі бачили черги до банкоматів?), за майбутнє країни, в якій ми всі живемо. І неврозна, тому що клієнти, схильні до тривожних розладів, зараз у більшості своїй декомпенсувалися та отримали загострення.

Ось уже три місяці ми з вами спостерігаємо феномен впливу Майдану, як відображення політичної кризи виконавчої влади в Україні, на процеси в суспільстві, в економіці та в сім'ях. Розберемо детальніше: якщо говорити коротко і спрощено, ситуація загальної нестабільності в суспільстві впливає на загальний рівень тривоги, як окремо взятої особистості, так і в сім'ях, організаціях малого і середнього бізнесу, колективах. Основні клієнтські запити пов’язані, звичайно, з переживанням загального почуття тривоги (як зазначили колеги, декомпенсуються неврози, відбувається соматизація, як у дітей, так і у дорослих). Відповідно до концепції теорії систем, емоційні проблеми в суспільстві подібні до емоційних проблем у сім’ї. У суспільстві, так само як і в сім’ї, можуть виникати періоди підвищеної тривоги. І існують ті ж механізми зниження тривоги, що й у сім’ї, наприклад, за допомогою злиття, об’єднання, конформізму та потім — тоталітаризму. Чим довше і сильніше присутня тривога в суспільстві, тим явніше спостерігається соціальний регрес — аналог низького рівня диференціації в сім’ї. Популізм у внутрішній політиці, агресивність у зовнішній, варварське ставлення до екології, зростання кількості екстремістських угруповань — усе це ознаки соціального регресу! Регресія — це взагалі повернення назад, рух у зворотний бік, відступ (на противагу прогресу). Наприклад, повернення у важких або певних соціальних ситуаціях до таких форм поведінки, як безвідповідальність, залежність від інших людей, втеча у світ фантазій та ілюзій.
Здатність розділяти інтелектуальне та емоційне функціонування відносна. Варто тривозі досягти певного рівня, і автоматична реакція емоційної системи відбувається незалежно від ступеня інтелектуальної активності. Навіть високо диференційована особистість за достатньо високого рівня тривоги відчуває труднощі в інтелектуальному управлінні поведінкою. З іншого боку, особистість з низьким базовим рівнем диференціації може втратити здатність до нормального інтелектуального функціонування навіть за невеликої тривоги. Потрібно зазначити, що чим вища тривога, тим більшою мірою поведінка стає автоматичною, або інстинктивною.

В умовах непередбачуваності та небезпеки вижити можна лише постійно фіксуючись на реальності. Не треба думати: «що потім?», «за що це мені?», «чому я?». Живіть зараз. Концентруйтеся на тому, що відбувається сьогодні і зараз. Час для рефлексій буде пізніше, коли настане стабільність.

Віктор Франкл, австрійський психолог, психіатр і засновник логотерапії, вижив у концтаборі Терезієнштадт, а потім і в Дахау, значною мірою тому, що писав у думці книгу «Сказати життю „Так“. Психолог у концтаборі».

Це звичайна умова — ніхто не знає, чи вдасться перейти дорогу на зелений сигнал світлофора.
А взагалі намагатися розуміти ситуацію, допомагати одне одному та усвідомлювати, що ми громадяни однієї країни. А деяким пам’ятати, що виконувати злочинний наказ — це злочин.

Масові політичні процеси, що відбуваються сьогодні в країні, мають стихійний, емоційний та, перш за все, маніпулятивний характер, у них легко втягнутися, ставши частиною цілого. Але варто пам’ятати про те, що масові процеси спрямовані не на результат, а на процес, і задовольнити потребу кожного учасника неможливо, та й виявити її також непросто. Тому, перш ніж «кидатися в бій», дуже важливо задати собі питання: «Для чого мені це потрібно і що я хочу отримати в результаті?».

Мало хто може легко переживати умови непередбачуваності та небезпеки. Більшість людей відчувають себе некомфортно в ситуаціях, у яких бракує структури та ясності. Водночас уміння витримувати невизначеність вважається одним із ознак зрілої особистості (в екзистенційному підході). Насправді ніхто не знає, що може очікувати його в наступну хвилину життя, за наступним поворотом, після сказаного слова або здійснених дій. Виховання всередині стану впевненості в собі в непередбачуваних ситуаціях дає можливість жити в даному моменті, дивитися прямо в очі своїм страхам, болю, гніву чи іншим емоціям, приймати рішення, за необхідності ризикувати, переносити напругу.

Жить по возможности обычной жизнью. Работать, любить, воспитывать детей. Ведь жизнь продолжается. Стараться избегать негатива, который льётся отовсюду — из телевизора, радио, интернета. Возможно, именно сейчас настало время осмыслить, что в жизни главное. В этот момент, когда в любой миг можно потерять всё, легко понять, с чем можно попрощаться без сожаления, а что вы не готовы потерять ни за что.
Вспомните, как давно вы говорили своим близким, что любите их. Не пора ли сказать это снова?

Думати своєю головою, зберігати спокій і пам’ятати, що з хаосу народжується глибинний порядок. Коли з хворого організму вирізають гній, ох як смердить! Зате потім організм починає одужувати.Так і в суспільстві — має стати гірше, щоб стало краще. Просвіщайте людей, щоб вони ніколи не голосували за явних бандитів і нелюдів.

вже згадувався В.Франкл. він знаходив у концтаборах (у ситуації безвиході) сенс у допомозі ближньому. по суті, це все та ж вічне кохання.

Непередбачуваність і небезпечність, в принципі, важке переживання для людини.

У ситуації тривалої невизначеності та небезпечності можна порадити дбати про поточний, сиюхвилинний комфорт. Звертати увагу на те, щоб вам не було холодно чи голодно або ще якось так, щоб тіло несвідомо сприйняло це як «небезпечність». І, коли приходить напад тривоги, думки про непередбачуваність ситуації, терміново повертатися до «тут і зараз».

«Ось, зараз, у цю хвилину я сиджу, п’ю чай, перебуваю у рідній квартирі, за стіною спить дитина, навпроти сидить чоловік, мені тепло, я сита, на мені улюблений домашній одяг, а в руках у мене — тепла і красива чашка. Ноги мерзнуть — одягну шкарпетки. Уже не мерзнуть».

Якось так. Тобто, із думок про непередбачуване майбутнє, про небезпечність повертатися до теперішнього, зрозумілого сьогодення. Дбати про прості речі, про комфорт у поточну хвилину. Це буде знижувати неврозну тривогу.

Якщо ви стали учасником або свідком подій, які вас вразили, викликали почуття небезпеки для життя, розгубленості, тривоги, і ці почуття не минають або, навпаки, якщо ви самі дивуєтеся своєму незвичайному спокою — можливо, ви отримали шокову травму. У цьому випадку має сенс звернутися до психотерапевта.

Шукайте кризових психологів, якщо події відбулися буквально кілька днів тому. Або просто психотерапевтів, які працюють із шоковою травмою та ПТСР (посттравматичним стресовим розладом).

Те саме варто зробити, якщо у вас настали порушення сну, тривога, депресія, з’явилися страхи, панічні атаки, напади гніву та відчаю. Або якщо ви не можете звільнитися від спогадів і думок про якісь події чи обставини. Те саме — якщо розвинулися реакції уникнення — тобто, наприклад, якщо важко вийти на вулицю, на якій сталася травмуюча вас подія. Або ніяк не можете про неї згадати.

Це — симптоми розвитку ПТСР. Краще звернутися з ними до психотерапевта, не зволікаючи.

Ми всі зараз переживаємо дуже складні та травматичні події. Це психотравмуюча ситуація апріорі. Зруйновані очікування, порушене «базове» почуття безпеки тощо. У кожного своя реакція зі стадій — 1. заперечення/відкидання/витіснення — це не зі мною, я до цього не маю відношення; 2. гнів/агресія; 3. торг — якби..., то 4. депресія/туга/розчарування/спустошення; 5. смирення/визнання/вибудовування нового досвіду. Причому час проходження стадій стресу різний, у кожного індивідуальний. Щоб мінімізувати ризики втягування у травматичні поля, БУДЬ ЛАСКА РОЗДІЛЯЙТЕ свої ПОЧУТТЯ ТА ДУМКИ! Прості запитання, задані собі, допомагають зберегти диференціацію та власні межі! Краще робити це письмово, розділіть аркуш навпіл і пишіть зліва «ЩО Я ЗАРАЗ ВІДЧУВАЮ?», справа «ПРО ЩО Я ЗАРАЗ ДУМАЮ?» У ситуації небезпеки емоційне поле перекриває логічне, і людина «зливається» із загальним емоційним фоном, а це прямий шлях до паніки! Розділення думок і почуттів активуватиме логічне сприйняття, а це вже дії та профілактика патологічних тілесних реакцій (затиски, оніміння). Слухайте себе, і що б ви не робили, робіть це СВІДОМО, відповівши собі на прості запитання ЯК/Яким чином я ___ зроблю (варіанти: по телефону, пішки, транспортом тощо)? ЗАРАДИ ЧОГО/З якою метою я ___ роблю? ЧОМУ/___ це важливо для мене?