Навчена безпорадність

Ситуацію можна охарактеризувати так: якщо у людини на даний момент більше ресурсів для вирішення життєвих питань і завдань, ніж вона сама усвідомлює. Вона відчуває безпорадність у тих ситуаціях, для вирішення яких насправді у неї достатньо компетентності та можливостей. Вона не наважується мобілізувати свої сили та намагатися вирішити завдання. Безпорадність стає звичною.

Набута безпорадність проявляється в проблемних для людини ситуаціях, де потрібно напружитися, проявити ініціативу. М. Селігман вказував на такі прояви цього стану: невдалі спроби уникнути неприємної ситуації (мотиваційний дефіцит), нездатність використати попередній досвід поведінки в подібних ситуаціях (когнітивний дефіцит), пасивне прийняття ситуації (емоційний дефіцит). Цей стан дуже схожий на те, як поводиться людина в депресії, і виражається у фразі: «Немає сенсу щось робити, адже все одно не вийде».

Для мене важливо розуміти, що досліди, якими доведено цей феномен, проводилися на собаках і в будинку престарілих. Якщо це так, важливо бути або собакою, або людиною похилого віку — мешканцем будинку престарілих. Це факт реальності, який я не можу ігнорувати.

Навчена безпорадність — стан людини, за якого вона переконана, що в її житті від неї нічого не залежить. Відповідно, людина не докладає жодних зусиль для покращення свого стану та свого життя.

Думки при відчутті безпорадності: «я не зможу», «від мене нічого не залежить», «інші можуть, а що я?», «у мене немає сил».

У стані «навченої безпорадності» особистість:

1. Займає пасивну позицію у всіх важливих аспектах життя.
2. Не впевнена в собі.
3. Відсутність власних цілей і бажань.
4. Людина абсолютно ніяк себе не виражає.
5. Людина залежить у всьому від інших (близьких, життєвих обставин). Людина ні за що не несе відповідальності.
6. Постійні сумніви у всьому та в собі.
7. Подавлений емоційний стан. Подавлені почуття призводять до психосоматичних захворювань, а також не дозволяють формуватися бажанням самої особистості.
8. Відсутність вольових проявів.

- Сильна залежність від батьків у дитинстві, гіперопіка, «я все зроблю за тебе», тоді у дитини не накопичується досвід того, що вона може впоратися з посильними завданнями.
- Тривала хвороба в дитинстві, коли можливості обмежені, і залишається звичне сприйняття себе навіть тоді, коли людина вже доросла, коли в неї з’являються інші сили.
- Обмеження дитини у можливостях використовувати свою силу та пізнавати світ, долати посильні завдання за належної підтримки.
- Серйозні психологічні травми, особливо в ранньому віці, або ж трансляція материнської тривоги щодо безпеки активних дій суттєво впливають на можливість опановувати та проявляти свою силу, свою агресивність.
- Знецінення з боку батьків: «ти нічого не зможеш, ти не такий» — також руйнівно впливає на відчуття дитиною своєї сили та компетентності.

Набута безпорадність формується внаслідок численних безрезультатних спроб вплинути на проблемну ситуацію. Це стан небезпечний тим, що він поширюється не лише на цю конкретну ситуацію, де він виник, а часто й на інші, не пов’язані з нею сфери життя. Такий стан, який стає особливістю всієї особистості, Д. Ціринг назвала особистісною безпорадністю.
Набута безпорадність формується у людей, які не бачать наслідків своїх дій. Що б вони не зробили — немає реакції, або ж що б не зробили — все погано, або творю, що хочу — а мене все одно хвалять. Тому набута безпорадність формується як у сім’ях, де на дитину ніхто не звертає уваги, так і коли їй все дозволяють або постійно карають. У дорослих це стан також може розвиватися. Але є й хороша новина: доведено, що у кожного десятого це стан не формується. Вчені припускають, що так трапляється з тими, хто раніше успішно подолав набуту безпорадність.

Питання мені не зрозуміле з моєї позиції, яку я висловила раніше.

Формуватися «навчена безпорадність» може в дитинстві, коли у віці 3–5 років у дитини з'являється потреба робити все сама — «я сама». Але батьки пригнічують ініціативу дитини, обмежуючи її самостійність: «не лізь», «ти не можеш, не вмієш».
Також формування безпорадного внутрішнього стану відбувається за гіперопікувального виховання. Коли через пригнічувальний стиль виховання батьки обмежують свою дитину «від усього», роблячи більшість моментів за неї самі, що призводить до переконання людини «я сама нічого не можу».

Формуватися «безпорадність» може також у дорослому віці. Коли людина тривалий час перебувала в пригнічувальній ситуації, докладала певних зусиль, але нічого не могла змінити. І для того, щоб впоратися й вижити, людина змушена була «здатися» та змиритися з тим, що від неї нічого не залежить. Наприклад, виснажлива хвороба, яка тривалий час пригнічувала та придушувала людину. Також при тривалому насильстві над особистістю (психологічному, сексуальному, фізичному) формується цей стан.

Самостійно це важко, адже це зазвичай глибоко вкорінена картина світу та себе. Це ніби звір, якого випустили з клітки, в якій він провів усе життя, і він все одно ходить по ділянці, рівній розміру клітки. Він не знає, що буває інакше. Йому страшно відрізнятися, адже цього немає в досвіді. Тому важливо створити умови для можливості появи цього досвіду в підтримуючій атмосфері та з грамотним супроводом. Усі наші установки та обмеження формуються в контакті з близьким оточенням. І набути іншого досвіду можна лише в контакті з іншою людиною, щоб потім розширювати його у життя. До того ж там буде багато почуттів: страху, гніву, безсилля. У цій точці важливо залишатися, і щоб поруч був хтось, хто зможе це сприйняти та запросити у інший світ — світ сили, пошуку, задоволення від своїх дій. Найкраще — курс терапії, де людина досліджує це в контакті з терапевтом. Звісно, це «лікується», якщо є мотивація та готовність присвятити цьому час, щоб опановувати нове крок за кроком. Як дитині, яка вчиться ходити: їй потрібен хтось поруч, хто знає, що це безпечно, і що цьому можна навчитися.

Справитися з проблемою можна, якщо вона ще не є симптомом депресії.
Потрібно ставити невеликі цілі, коли результати своїх зусиль ви можете побачити вже завтра.
Потрібно експериментувати, робити те, чого ви раніше не робили, або виконувати звичні дії невідомим для вас способом.
Ваші дії мають мати різні наслідки.
Проміжок часу між вашою дією та наслідком має бути якомога коротшим.

Якщо ставити на себе клеймо «особистісна безпорадність» з подачі інших людей (навіть авторитетних, маститих, у дорогих костюмах тощо), без внутрішнього усвідомлення зміни неможливі. Парадоксальна теорія зміни Арнольда Бейссера (модель) пояснює та допоможе глибше зрозуміти, чому і як відбуваються зміни.

«Навчена безпорадність» — стан, який формувався тривалий час, і відповідно, ефективніше з цією проблемою пройти курс психотерапії. Під час якого ви «проживете» пригнічені почуття, що звільнить вас від психосоматичних проявів. Також у психотерапії ви зможете знайти в собі внутрішню опору, сили, помітите та усвідомите свої сильні сторони. А також зі спеціалістами легше виявити та опрацювати вторинні вигоди «безпорадності» та взяти відповідальність за своє життя на себе.

Але якщо ви працюєте над собою самостійно, то щоб впоратися зі станом безпорадності:

1. Необхідно почати працювати над своєю самооцінкою. Зрозуміти, що у вас добре виходить, із чим ви добре справляєтеся, і почати робити це частіше. Почніть виконувати якомога більше дій самостійно.

2. Почніть фіксувати свої результати. Необхідно помітити, що кожна ваша дія призводить до певного наслідку, тобто усвідомити, що ви впливаєте на себе та своє життя.

3. Почніть працювати зі своїм емоційним станом. Почніть регулярно вести особистий щоденник, який нікому не покажете. Це допоможе вам відновити внутрішній зв'язок із собою, краще розуміти себе та усвідомлювати власні бажання.

4. Необхідно регулярно виконувати фізичні вправи. Це дозволить вам відновити зв'язок зі своїм тілом, випустити тілесні затиски минулих травматичних станів, а також покращить ваш загальний емоційний стан.
5. Почніть ставити перед собою невеликі цілі та фіксувати свої перемоги.

6. Почніть себе підтримувати. Кожен із нас народжений з великим потенціалом, реалізувавши який, можна стати щасливим. Ви для себе найближча людина, тому вчіться хвалити та підтримувати себе.

7. Зміни в житті починаються, коли людина бере на себе відповідальність за своє життя! Тільки ви є автором своєї долі!