Чи можлива в Україні нова революція?

Ніяких нових протестних настроїв немає. Що було — те й є. Протестуючі не читали угоду з Європейським Союзом, тому стоять заради того, щоб просто стояти. Усе зводиться до балаканини навколо теми, яку їм підкинули «згори». Ну і Президент знову очолює євроінтеграцію — тож виходить, що протестуючі проти Президента вже підтримують Президента.

Чи можна говорити про протест взагалі? Для цього потрібно чітко визначити, проти чого виникає протест. Якщо це протест проти вступу до "Митного союзу", то про це поки ніхто не говорить. Власті повідомляють про те, що ми все ще прямуємо до Європи, але трохи пізніше. Ситуація скоріше нагадує боксування проти супротивника, який постійно ухиляється від удару. Це виснажує, злить і, як результат, все більше вичерпує.

Інше питання, якби ми, українці, знали напевно, до чого нам прагнути, які наші цілі.

Кілька поколінь українців (особливо в центральних і східних регіонах) жили в суспільстві, де закони та правила руйнували психіку, несли загрозу цілісності особистості, позбавляючи шансів на психічний розвиток. Дотримання законів і правил відбувалося під страхом найжорстокішого покарання. Тому на сьогодні ми маємо цілу націю людей, які ненавидять закони, правила та домовленості і намагаються їх порушити (знищити), щойно зникає загроза покарання. У такій країні не може існувати верховенства права — однієї з основних європейських цінностей. Поки у нас існує злиття бізнесу та влади, дотримання законів, правил та домовленостей не виступає як основний бізнес-фактор.

Ненависть до законів і правил можна кваліфікувати як соціопатію. Судячи з результатів виборів — як президентських, так і парламентських, — соціопатів у нашому суспільстві поки більшість, оскільки соціопати голосують за соціопатів.

На жаль, у нашому суспільстві відсутні критерії виявлення соціопатії як психічної патології.

Подолати соціопатію можливо лише тоді, коли вона програє конкурентну боротьбу у бізнесовому чи фінансовому відношенні — іншими словами, коли несоціопатичні форми бізнесової поведінки приносять більше прибутку, ніж соціопатичні. У "Митному союзі" наша українська соціопатія виявиться законсервованою і зможе зберігатися невизначено довго, а як отруйні бактерії ботулізму, ефективно розмножуватися у безповітряному просторі тоталітарного соціопатичного "ніби-то ринку".

Європейська соціальна структура, де вже понад 60 років еволюційно розвивається вільний ринок із його вітрами, ураганами, кризами, сформувала у людей повагу до законів і правил, оскільки саме їх надійність виступає як рятувальний елемент стабільності у хаотичному ринковому просторі. Вихід українського бізнесу на європейський ринок призведе насамперед до того, що наші соціопатичні форми бізнесу спочатку програватимуть сучасним цивілізованим формам бізнесу ринкових країн. Тому існує велика ймовірність, що соціально-економічна ситуація в Україні може виявитися досить плачевною, поки ми не подолаємо соціопатію в собі та не почнемо поважати закони і правила.

Ймовірність того, що учасники протестних мітингів до кінця розуміють свої цілі та шляхи їх досягнення, поки невелика. Відповідно, велика ймовірність, що їх можуть спровокувати на викид немотивованої агресії або на те, що ми називаємо революцією.

не треба перетворювати свідомість народу на смітник. існують філософські визначення того, що таке революція, її необхідні та достатні умови тощо. все це хрестоматійні поняття. а вигадувати нову термінологію психологам не коректно. відкрийте Маркса і все зрозумієте. у нас була революція в 17-му році — буржуазна, потім пролетарська. у 91-му відбулася революція капіталістична (буржуазна) (вже не з феодальної, а з комуністичної формації). а все це помаранчеве — це не революції, а захоплення влади.

Опитування можна закривати. На нього відповіло час. Ситуація революційна, і вона стихійно наростає. Події 7 грудня на Майдані, усі наступні — наочно це довели.

Протестних настроїв достатньо, щонайменше, у 80% населення України. Сутність цього "Майдану" згодом була спотворена самими ж політиками. Спочатку були закликані студенти та всі охочі підтримати євроінтеграцію. Потім відбулося лобіювання інтересів опозиційних лідерів. Причому, зауважу, що вони так жорстко висувають ультиматуми, не йдучи на компромісні продуктивні переговори, що очевидність їхніх намірів не викликає сумнівів. Ось що найбільше вчергове розчаровує. Вони віддали дітей на "бійню". Зауважу, що кричати про цю бійню почали ще до її початку. Питань багато. Тільки ось відповідей поки немає.

Народ думає про інше. А «градус напруги» регулюється з владних кабінетів.
Незабаром вибори, і властям час ділити народ на дві частини, відволікаючи від основних проблем. Тепер народу кидають дві кістки у вигляді союзу або з Європейським Союзом, або з Митним Союзом. Усе робиться для того, щоб власного шляху розвитку в України не було. У нас раптом з’являться європейські цінності, або дешевий газ... а куди подінуться українські цінності та куди зникнуть наші ресурси?
Потім ще згадають про другу державну мову, потім будуть викидати компромат на опонентів, будуть технічні кандидати, одні владу не хочуть віддавати, інші її хочуть отримати...
а народу найкраще місце відведено на майданах — вибирати собі та опонентові рабовласника.

Якщо політики, які борються за владу заради соціопатичних цілей, зможуть почати експлуатувати викид немотивованої агресії, то підвищення градусу напруги можливе.

Якщо ж учасники "протестних мітингів" зрозуміють усю складність еволюційного шляху та з усією відповідальністю й усвідомленістю приймуть його для себе як мету, то революцію вдасться уникнути, як і сумних її наслідків у вигляді розчарування.

У нас попереду вибори влади. Можливо, нам вдасться подолати в собі соціопатію, почати поважати та дотримуватися законів і правил не зі страху, а з поваги до себе та інших, виробити критерії виявлення соціопатії в політиках і не голосувати за таких, а обирати тих, для кого закони, правила та домовленості важливіші за їхню миттєву фінансову вигоду. Обирати тих, хто готовий поступитися цією миттєвою вигодою заради стратегічного фінансового розвитку. І тоді в нас, в України, з’явиться шанс еволюційно прийти до європейських цінностей.

настрій народу залежить від організаторів.

Коли народ бере до рук каміння та палиці, а представники влади — зброю, це свідчить про певне підвищення градусу напруги.

Накал може бути підвищений самими політиками, які намагаються спровокувати втручання інших країн у проблему України. Те, що вони роблять, не піддається жодній критиці.