Мені потрібний погляд з боку: як зрозуміти, де тут реальне виснаження і травма, а де маніпуляції? Як зробити хоча б один мікрокрок із цього паралічу, коли навколо немає нікого, хто міг би підтримати?

Постараюсь коротше: Я деякий час думала, що зможу вирішити все самостійно. Читала книги з психології, гуглила, читала форуми, листувалася через ШІ.. але я розумію, що я щось зробила не так..

Я перебуваю в стані глибокого ступору і завмирання. У мене повністю відсутній ресурс для будь-яких дій, я нічого не роблю, відчуваю сильну деперсоналізацію — відчуття відірваності від тіла, ніби воно набрякле і чуже. Я перебуваю в тотальній ізоляції: у мене немає друзів чи знайомих, я ні з ким не спілкуюся, крім партнера.

Ми знаходимося в Нідерландах, живемо в соціальному житлі в галасливому районі (гетто), шум йде цілодобово. (Це давить на стан який до цього і так був напруженим; спочатку шум це не помічався, а потім з якось дня аж хочеться щось з вухами зробити аби не чути цього шуму)…Через виснаження і страхи я не змогла закріпитися на роботі в перший день, [потім з-за цього була сварка з партнером, потім я все-таки пішла - попрацювала півроку, партнер як рік працював — потім він пішов і я через тиждень] і зараз ми обидва сидимо на виплатах. Через це у нас з ним колосальна напруга.

Мій контекст:

За плечима важкий шкільний буллінг з 4 по 11 клас і життя в пострадянському маргінальному середовищі з алкоголізмом близьких (по чоловічій лінії).

Цього року я остаточно розірвала токсичний зв’язок з матір’ю (ніякої підтримки від неї за життя не було як і розуміння між нами), яка залишилася на окупованій території. + потім пішла екзистенційна криза, що ми всі не вічні і я помру ..

Десь два роки тому ми з партнером одночасно в один день повністю відмовилися від алкоголю і паління. (після 8 і 15 років паління) А також від цукру та ультраобробленої їжі (бачачи приклади важких хвороб в оточенні). Коли спав весь цей «шум», оголилася вся накопичена травма, і моя нервова система впала.

Зараз партнер мене не розуміє і вважає як раціональне та логічне, що все вирішується, а я просто роблю з себе жертву та звинувачує мене в симуляції, говорить про те, що у мене «вразливий нарцисизм», і що моя безпорадність — це маніпуляція і лінь. Через це я відчуваю себе повністю винною, сумніваюся в своєму розумі і не розумію, як мені вижити. Я не знаю, як будувати своє життя, як вибратися з глухого кута цього, як далі рухатися і що робити, страхи/травми/паніка — дихання і заземлення не допомагає.. і ніби в моїй голові з’явився мішок всього, чого я уникала з вищесказаного