Як вийти з цього ступору

Мені 22, я закінчила навчання на бакалавраті цього року, буду вступати на магістратуру. Я ні дня в своєму житті не працювала, гроші мені дають батьки, коли хочу щось купити мушу просити в них. В той час мої одногрупники працюють, мають навіть власні бізнеси подорожують і купують дорогі речі. Я ж ні разу не була закордоном і дорогі речі мені купують батьки. Воно ж мабуть приємніше, коли ти заробив і купив те, про що мріяв. Окрім того, у мене нема друзів. На бакалавраті вчились дистанційно і ні з ким не вийшло потоваришувати. Магістратура ж буде в іншому місті і очно, що лякає мене. Бо я завжди була тихою, сором’язливою людиною, а з такими, рідко коли знайомляться. Очевидно я маю робити перший крок або бути відкритішою, але як це зробити я не знаю. Мабуть, я боюся осуду, бо те, яка я насправді може розчарувати інших. Для когось я можу бути не дуже, для кого мене може бути забагато і ніколи не знаходилась та сама людина, яка прийме мене такою як я є, хоча я звичайна, не відношуся до субкультур, щоб мені було важко знайти друзів по інтересах. Мене ніколи не булили за те що я була тиха, в школі в мене в старших класах теж не було друзів, але через мою соромʼязливість з мене не насміхалися, бо я могла постояти за себе.
Я би пішла на роботу, але це такий незвіданий досвід, щось настільки нове, що я просто боюсь. Я знаю кілька мов на високому рівні, і коли проходила співбесіди, то мій рівень завжди хвалили, але було оце «ви недостатньо енергійна для нашого колективу», «наш ментор невпевнений, що ви підходите для нашого шаленого темпу» і це мене так бісило, що я розчарувалася і вже більше місяця не пробувала. Мені пропонували викладати мови, що мені не подобається, але я пройшла співбесіду і мене не взяли теж. Тому я і розчарувалася.
У мене ніколи не було хлопця, ніколи не було подруги якій можна скинути мем чи піти погуляти. Я тупо не вмію дружити, мабуть. Одного разу коли я про це казала мамі, вона сказала «чи хотіла б ти мати друга такого самого як ти?» і я задумалася над цим і думаю так, хотіла б. Хоча зі мною важко спершу спілкуватися, потім я не зможу заткнутися. Але люди здаються на цьому першому етапі, коли я розморожуюсь.
Що можете порадити, аби здатись кращою для нового колективу на магістратурі? Щоб не було так як в школі, інакше я не витримаю. І що мені змінити в собі, щоб мене нарешті взяли на роботу?