одночасно хочу і не хочу друзів

доброго дня! Така проблема: немаю друзів з 9 класу школи (колишній подружці дехто щось на мене сказав, чого я не робила, і вона перестала зі мною дружити) з тих пір мені тяжко будувати стосунки з людьми. Страшно втрачати людей, що вони мене покинуть. Зараз я на 1 курсі і у мене зовсім немає друзів. Цей семестр у нас було дистанційне, хоча цілий вересень ми мали навчання в аудиторіях. І мене дуже сильно лякає факт, що після канікул дистанційка закінчиться. Дома мені комфортно, а там тяжко, відчуття ніби люди навколо душать мене своєю присутністю.
Я вчуся в Києві, а живу на Волині, й той місяць очного навчання мені дуже важко дався, бо я дуже сумувала за сім‘єю, а їздити на кожні вихідні додому було довго і втомлювало мене.
Стосунків з одногрупниками я не наладила, друзів не знайшла. Одногрупники у мене середні такі, не погані й не супер класні, але справу з ними мати можна і я намагалася, але тяжко, не виходить. І я хочу друзів мати, хлопця може колись, але не хочеться починати спілкуватися, це дуже тяжко перейти цей бар‘єр у спілкуванні, тому я просто ховаюся від цього, уникаю. А коли вже наважуюся кудись піти, наприклад з одногрупниками, то я мовчу, а як вирішую щось сказати, то думаю, що бовкнула якусь таку дурницю дурну.

Так-от, моє питання, як «захотіти» мати друзів? Як вийти з зони комфорту? Розумієте, я собі подобаюсь, моя особистість мені подобається, але відкритися комусь тяжко.