«Любити — означає взяти на себе зобов’язання, не вимагаючи гарантій, без ...»

Там, де відпочиває душа...

More from this author

15.07.2021

Як припинити себе постійно критикувати?

Деякі люди настільки хочуть бути правильними та ідеальними, що не можуть пробачити собі помилок. Хтось все життя мучить себе за те, що не надав дітям достатньої уваги. Когось картає сумління, тому що так і не виправдав очікування батьків.

30.01.2021

Як це - жити з іноземцем в чужій країні?

Я зіткнулась з цим особисто і на власному досвіді переконалась, що є правдою, а що вигадкою; що є справді важливим, а що не варто брати до уваги. Живучи за кордоном майже 4 роки, ось що я можу сказати

29.01.2021

Зайнятість в сучасному світі стала символом шани та поваги👩‍💻

⠀Ви помітили, що в наші дні сприйняття важких робочих буднів значно змінилось? Тепер це престижно і надає людям почуття власної значимості.Згадайте, коли ваш знайомий відповідає вам, що дуже зайнятий і в нього практично не вистачає часу ні на

28.01.2021

Там, де відпочиває душа...

Ми з сестрою виросли в невеличкому українському селі. Була в нас і корова і гектар землі. І щодня було багато роботи. Кожен день.

Там, де відпочиває душа...

Ми з сестрою виросли в невеличкому українському селі🇺🇦 і як ніхто інший знаємо, що таке "працювати в поті чола" з ранку до ночі без вихідних.
Була в нас і корова і гектар землі.  І щодня було багато роботи.  Кожен день.
Але якимось дивом ми  все встигали.  І до уроків підготуватись, і корову подоїти, і картоплю викопати і ще на дискотеку побігти, а  рано вранці піти в школу, яка знаходилась в іншому селі. 5 км туди і назад.  10 км щодня пішки чи велосеподом.  І знаєте, як добре нам тоді було! І жодного разу не скаржилися ні на що.  Навпаки, ми були дзвінкі, стрункі і сповнені енергії🤗.

А потім прийшла пора вступати до університету.  І ми поїхали в місто навчатися.  Життя   розділилося на "до" і "після".  В місті все нове було, цікаве.  Але було складно.  Особливо тим, хто щойно приїхав навчатися з маленьких селищ, які не звикли до міської метушні і стресу🙈.

Однак людина швидко до всього звикає.  І ми поступово увійшли в ритм міського життя, асимілювались з правилами бетонних джунглів. Пройшли роки і ми розбіглися по різних містах і країнах, в пошуках кращого життя, а все-таки рідного дому постійно не вистачає🏡.

Це духовне місце, святе для кожного з нас🙏. Там повітря пахне осіннім димом, а на небі вночі завжди видно зорі, багато зірок! Так багато, що можна дивитися до самого ранку.  А ранок там пахне росою і свіжоскошеним сіном.  І завжди  чутно щебіт птахів.  Завжди!  А ще вдома можна напитися свіжої води з колодязя.  І напекти пирогів разом з мамою.  І піти на риболовлю разом з татом.  І можна внести дров і затопити грубку і грітися біля плити до тих пір, поки не почервоніє  обличчя від жару.
І дивитися всією родиною  улюблений радянський фільм, попиваючи гарячий чай з пиріжками.

Мій дім, рідне село, наш маленький рай.  Місце, де відпочиває душа 💙💛

Кому ще не вистачає  рідної домівки?
Звідки ви родом і як далеко живете зараз? Пишіть в коментарях 👇

Опубліковано:

Коментарі
Коментувати
Поки що немає коментарів
Щоб залишити коментар, будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся. Увійти / Зареєструватися