Комп'ютерні ігри та ігрова залежність

може бути або те, або інше, а може бути й повне байдужість, що зустрічається частіше, гра не асоціюється з реальністю, і немає самого акту жорстокості. Потрібно дивитися, як людина грає і що при цьому відчуває.

Захоплення іграми з насильством може бути викликане у деяких осіб саме потребою «розрядити» агресію, яка, як правило, накопичується у осіб із жорстким або жорстоким характером, який, своєю чергою, генерує, тобто виробляє більше негативу, ніж позитиву. Цій енергії потрібен вихід. Але з одного боку це дещо «добре», адже агресія та певне невдоволення життям скидаються на героїв гри, а з іншого — такий «скид» у грі викликає залежність. Палиця о двох кінцях.
Інших осіб може приваблювати гра в «войнушку», у «зіркові війни» з знищенням «ворогів», як азарт грати та вигравати бали, призи, тобто бажання бути переможцем, яким у реальному житті важче стати (але не важко!), а в грі ти «Супергерой».

Насамперед потрібно визначитися, що вважати захопленням грою. Залежність і захоплення — різні речі. Також потрібно знати конкретного дорослого чи дитину, щоб говорити про те, що для нього/неї означає гра.

Ігри з насильством і вбивствами розвивають жорстокість і підвищують рівень агресивності. Вони виробляють певні навички та вміння, які починають жити в людині своїм життям.

так зустрічалися, останнім часом їх досить багато. Я викладаю інформатику, підлітки часто звертаються, але в основному їх турбують батьки

Довелося працювати з клієнтами, які грають вдома, на роботі в різні ігри (для розрядки, як релакс від перевтоми), але при цьому тримають себе під контролем. Довелося працювати з «запущеним» варіантом залежності в казино. Це складна робота і для клієнта, і для психолога.

Мені траплялися клієнти, у яких їхні близькі спостерігали «ігрову залежність».

Якщо визначити гру як певний інтерфейс системи людина-машина, то можна поширити питання на будь-яку залежність від взаємодії з машиною чи опосередкованої через машину взаємодії з іншими людьми. Таких людей зараз стає все більше й більше.

люди з низькою самооцінкою та порушеними комунікаціями в сім’ї — особлива зона ризику, люди «нудьгуючі» та «занурені у тяжкі думи»

Як правило, слабкі за характером люди. Слабка людина за характером, за самооцінкою не може себе проявити в реальному світі та самоствердитися, і, як правило, не шукає шлях «як це зробити?», а витрачає час на ігри та утверджується в грі, яка, на жаль, формує психологічно вже агресію та насильство, людина потрапляє в пастку звички відчувати себе героєм і накопичує «жорсткість» та агресію несвідомо, яка рано чи пізно має звільнитися/розрядитися.
Схильні також люди-холерики (енергетично сильні люди, яким важко що-небудь чекати, особливо довго; це їм важко дається), у яких бажання мати гроші швидко та без особливих зусиль, а по суті — несвідомий/неусвідомлений обман самого себе, тягне людину «виграти» великі гроші негайно, яких їй просто не виграти ніколи. Якісь крихти, так! А скільки при цьому програно? Наші казино управляються вручну та розводять клієнтів, окрім VIP-персон. Шкода людей, які вірять і грають у завідомо програшні ігри.

Якщо говорити про підлітків, то це ті, у кого проблеми з самооцінкою та самоствердженням у колективі. У дорослих людей формування будь-якої залежності схоже і найчастіше виникає через те, що спотворене сприйняття світу та себе в цьому світі. Причини цього, як ми знаємо, різні, і в кожної конкретної людини свої.

Залежність дуже тісно пов’язана із задоволенням потреб. Згідно зі структурою діяльності Леонтьєва, потреби породжують мотиви й цілі. Можна сказати, що гра пропонує «фальшиві» способи задоволення реальних потреб — фальшиві цілі.
При такій діяльності в людини виробляються певні знання, вміння та навички, які, розвиваючись, зміцнюють залежність. Можна сказати, що людина, так би мовити, занурюється в ігровий світ так само, як і в реальний.
До такого задоволення своїх потреб більш схильні люди, які не знаходять правильних цілей у реальному світі. Це пов’язано зі структурою мотивів. У принципі, можна припустити, що всі схильні до ігрової залежності в тій чи іншій мірі, і якщо не сьогодні, то післязавтра.

есть, но только надо проводить семейную терапию, восстанавливать коммуникации, просто занять время ребенка еще чем-то слабо помогает

Действенные способы, конечно же есть – это психотерапевтические методики, которые подбираются и применяются исходя из степени «зависимости» игрока.
А чтобы предупредить зависимость, пресечь привычку играть у подростков, например, ответственность ложиться на родителей, на преподавателей и психологов школ, которые должны правильно развивать мышление детей и правильно формировать у детей мотивацию «не увлекаться играми». Всем конечно не поможешь и не сформируешь правильную установку, но все же большинству можно помочь. Родители, конечно должны уметь правильно организовать досуг ребенка, должно быть достаточное общение родителей с ребенком, родители должны больше отдыхать с детьми. Общения «родители- дети», к сожалению сегодня катастрофически не хватает детям подросткам , а юношам еще больше. От этого все беды: дети в интернетиграх, в порносайтах, дети агрессивны, дети пьют пиво и алкоголь, а родители решают свои взрослые проблемы, которые по сравнению с проблемами отношений с ребенком, просто проблемки…

Самый действенный способ отвлечь ребенка от компьютерных игр и виртуального общения - это искренне интересоваться его жизнью и принимать в ней активное участие.

Система ЦЕЛЕЙ и МОТИВОВ развивается у человека очень медленно и на протяжении всей жизни. Если ребенок играет, значит его ведущие мотивы и цели таковы. Это тревожный сигнал - развитие идет по ложному пути.
Изменять же свою систему мотивов вправе только сам ребенок. Согласно положению о зоне ближайшего развития необходимо лишь дать ему некий опыт связанный с построением правильной иерархии мотивов, помочь увидеть, что игра это иллюзия, картинки на мониторе и не более.