Підлітковий період та поведінка батьків.

Так, часто.

Так!

Звертаються часто, але в більшості випадків запит батьків звучить: "зробіть з ним щось". Рідше лунає прохання допомогти розібратися в ситуації або питання: "що я роблю не так, що з дитиною відбувається подібне".

Частіше звертаються батьки дітей із підлітковими проблемами, яким за 30 років.

Так

Ймовірно, це один із найпоширеніших запитів. Особливо з того часу, як ми з колегою почали вести групи для підлітків.

Достаточно часто, особенно мамы с дочками

Так, часто. При цьому бажають змінити дитину й важко сприймають необхідність власних змін.

Частіше звертаються підлітки з проханням про допомогу. Цей вибір поважаю і працюю безкоштовно. Батьки ж просять розповісти, як змінити поведінку підлітка. За собою залишають право не змінюватися.

Час від часу.

Звертаються часто. Це один із актуальних запитів у дитячо-батьківських стосунках. Складність у тому, що батьки бояться змінювати поведінку, побоюючись зворотної реакції з боку дитини. Вони уважно вислуховують рекомендації, приймають їх, а в результаті ставлять запитання: «А чи не буде гірше?»

Так, це один із найчастіших запитів.

За його поведінкою. Найчастіше воно перестає влаштовувати дорослих. Прояви можуть бути різними: негативізм, нахабство, неприйняття тих правил, яких дотримувався раніше, перегляд авторитетів тощо.
Ще одне показове явище — прагнення дитини до референтної групи, тієї, яка має для нього важливі якості.

Дитина частіше дивиться у дзеркало, ставить запитання про протилежну стать, соромиться при протилежній статі, ставить "дорослі" запитання, читає "дорослі" журнали, книги, інтернет-сайти, можливо більше замикається у собі (це знак! більше уваги, батьки, більше спілкуйтеся з дитиною), соромиться, якщо ви заходите до нього у ванну кімнату, а також фізіологічні зміни

Дитина стає підлітком, коли в неї починає "псуватися" характер, з раніше слухняної вона перетворюється на протестуючу і агресивну; коли намагається самостійно вирішувати свої труднощі; коли в неї з’являються свої секрети та таємниці, коли вчителі багато на неї скаржаться.

Знецінення думки, цінностей батьків. Може проходити гостро і більш згладжено. Важливо, щоб цей період настав і прийняти його. Інакше будуть проблеми у спілкуванні з дитиною в зрілому віці та більш серйозні.

Дитина змінюється фізіологічно, змінюються її потреби.

Дитина стає більш сором'язливою, замкнутою, ніж раніше; друзі (компанія) стають важливішими за сім'ю. Стиль одягу стає способом вираження індивідуальності та ознакою належності до певної групи. Дитина більше турбується про своє тіло, починає дбати про порядок у кімнаті. З'являється більше різкості та категоричності в судженнях.

изменилось поведение, начались физиологические изменения, в большем авторитете стали друзья, компания, а не родители

Початок підліткового періоду може проявлятися по-різному:
- зниження успішності в школі;
- зухвале спілкування з учителями та батьками (конфліктність);
- плаксивість;
- замкнутість, задумливість;
- швидка втомлюваність;
- відмова від додаткових занять, які раніше відвідував із задоволенням.
Тобто, якщо батьки звертають увагу, що дитина почала поводитися інакше, ніж раніше, то можна вважати, що дитина стала підлітком. Усі нововведення в поведінці дитини можна сприймати як вхід у підлітковий період (приблизно з 10 років).

З'являється критичність мислення. Те, що раніше сприймалося як само собою зрозуміле, тепер піддається переосмисленню. Це стосується й когнітивної сфери, й емоційної, й вольової, й мотиваційної. Колишні цінності знецінюються, людина перебуває в активному пошуку нових. Поступово всіма думками й, як наслідок, учинками оволодіває бажання заявити про себе всіма можливими й неможливими способами. Людина приміряє різні соціальні ролі, які раніше були їй недоступні, вчиться розуміти себе. У більшості випадків дуже зациклена на своїй персоні. Підлітку властиво вважати, що те, що з ним відбувається, — це унікальний, не маючий аналогів стан, тому його не розуміють і не сприймають.
Згадую свій підлітковий вік із посмішкою. Як добре, що це минуло!:-)

Як правило, за змінами у поведінці — поява «відчуття дорослості», емансипація.
Звичайно, мають значення й фізіологічні процеси, але психолог, як правило, їх не досліджує.

Початок підліткового періоду часто супроводжується фразами «я вже дорослий», «у мене є своя думка», «я сам знаю!». Причому доводити свою точку зору підлітки намагаються специфічним чином: через демонстрацію агресії, негативізму щодо старших, частого грубіяцтва.

Змінюється поведінка. Має місце явище «уявної аудиторії», коли підліток, навіть вийшовши до найближчого магазину, вдягається так, ніби має постати перед великою компанією. Часто вживаються вирази: «Мам, я вже дорослий, сам знаю, ти вже це говорила, досить...». Спостерігається гостра потреба у визнанні як самостійної особистості. Але не варто забувати, що саме в цей період підліток, як ніколи, потребує любові та прийняття з боку батьків. Хоча відчайдушно доводить свою самостійність, автономність та незалежність.

Чесне кажучи, гуртки та секції потрібно організовувати для дитини раніше, щоб прищепити інтерес і бажання. У підлітковому віці це зробити набагато важче. Але було б непогано знайти те, що йому подобається. Це може саме стати тією групою, у якій дитина досягне визнання.

Варто!! але прилаштовуйте туди, де дитині цікаво, а не самим батькам. Придивіться до дитини, до її здібностей та інтересів, або ж створіть правильну мотивацію, інтерес до того, що їй може не подобатися, але це корисно і розвиває творчість дитини, але якщо підліток дуже чинить опір — не змушуйте.

Так, зайняти її в цей період життя важливо, адже вона сама буде шукати можливість реалізувати свій інтерес. І від того, що їй перше "попадеться під руку", буде залежати її становлення як особистості.

Варто поговорити про це з підлітком і разом шукати рішення. Можливо таке, що підліток буде часто змінювати гуртки та секції, або починати відвідувати і кидати, потім знову починати. Це важливо, щоб визначитися в житті, і для підлітків це нормально.

творчі інтереси дитини варто розвивати набагато раніше підліткового віку. У підлітковому віці в неї, швидше за все, вже є свої пріоритети. Варто підтримувати постійний діалог про її інтереси, щоб мати можливість скерувати, десь показати переваги, захопити.

Підлітковий період — не найкращий час для таких починань. Формувати інтереси чада та влаштовувати у різноманітні гуртки краще до підліткового віку, збагачувати його досвід, знайомити з різними цікавими людьми. Це важливо, щоб він знав, з чого вибирати. Добре, якщо в сім'ї культивується спорт, наприклад регулярні сімейні поїздки на лижах, походи, якщо батьки самі мають широке коло інтересів, творчі хобі тощо. Тоді й у підлітковому віці в нього залишиться тяга до подібних захоплень, а також сфера спільних інтересів із батьками, що може стати ґрунтом для збереження контакту в цей непростий період.
Слово «влаштувати» тут не зовсім доречне, важливо, щоб ви разом вирішували це питання, і право вибору залишалося за підлітком. Також важливо врахувати, що для нього може бути не так важливий сам гурток, як можливість ходити туди разом із другом/подругою. Це теж добре.

Это стоит делать не только для подростка, а для ребенка в любом возрасте, так как дополнительные занятия развивают ребенка. Если кружок или секция подростку будет интересна и он сам сделает выбор, то это хорошая альтернатива улице, и даже компьютеру.

Можна й іноді навіть потрібно, у разі якщо мати сама виховує сина. Тоді тренер-чоловік стане взірцем для формування чоловічої ідентичності хлопчика. Однак тут важливо підібрати тренера з тими моральними цінностями, які відповідають вашим уявленням. Що стосується дівчинки, то для її формування важливе спілкування зі дорослими в цілому.
Однак, для початку було б корисно поговорити з дитиною та почути, чого вона хоче, що їй цікаво. Бо якщо просто «засунути» дитину в якийсь гурток, то це не вирішення проблеми, а втеча від неї. Якщо дитина до підліткового віку не ходила в гуртки, секції, то, швидше за все, якщо це буде ініціатива дорослих, вона зустріне опір. І невдовзі дитина кине гурток. Дитина легше може піти в гурток разом із однолітками.

На мій погляд, тут працює прислів'я «Краще пізно, ніж ніколи». Варто! А то він сам куди-небудь влаштується! Тема контролю за підлітками ще ніхто не скасовував (без фанатизму, звісно).

Це ніколи не заважає. Можливість реалізувати себе — завжди позитивно!

Варто. У дитини має бути авторитет окрім батьків. І тренер (керівник) буде такою значущою особою, але за умови, що підліток із задоволенням відвідує заняття. Крім того, відвідування секцій, гуртків заповнить вільний час дитини, дозволить реалізуватися в групі однолітків.

Для підліткового віку — це вже пізнувато. Краще постаратися влаштувати дитину, поки вона у дошкільному періоді (більш керована та пластична). Хоча можна спробувати зацікавити підлітка, але вже суворо враховуючи його інтереси, звичайно, це більш трудомістко. Але спробувати варто...

Варто. Але важливо не забувати про межі. До підліткового віку вони мають бути ширшими, ніж у дитинстві, але не повинні зникнути. Межі — це те, що дозволено.
Часто підлітки скаржаться, що батьки не змінюють до них ставлення зі зростанням. Контроль такий самий, як і в дитинстві. Вони сприймають це як недовіру до своїх можливостей, здібностей тощо.

Необхідно намагатися бути дитині батьком-другом. Дорослим наставником-учителем у тих ситуаціях, де в дитини ще немає досвіду, а другом — там, де їй потрібна підтримка, якщо вона помилилася чи зробила щось не так. Дітям властиво помилятися, але за це не можна лише карати, а переконувати та домовлятися з нею. Підліток — це особистість, він такий самий, як і ми, але без життєвого досвіду.

Контакт із підлітком можна налагодити в тому разі, якщо батьки зможуть побачити в ній не свою дитину, яка виконує батьківські вказівки, а особистість, яка може мати свою думку й свої інтереси. Підлітку важливо отримувати підтримку, оскільки він учиться дорослому спілкуванню й вибудовуванню стосунків. А підтримка — це саме дружня, а не виховна функція.

Варто просто поважати секрети, настрій і право вибору підлітка. Важливо зберігати позицію і друга, і батька залежно від ситуації.

Для контакту з дитиною важливо виявляти повагу до її особистості, не порушувати її кордонів, етично ставитися, не вважати її своєю власністю, відмовитися від диктату. Варто бути уважними, чути свою дитину й орієнтуватися на мінливі потреби розвиваючої особистості. Бути другом, але й оберігати.

Бути щирим, відкритим, не намагатися будь-якою ціною триматися за батьківський авторитет. При цьому не забувати про межі та все ж залишатися батьками. Немає нічого більш безглуздого, ніж батько, який намагається вписатися в компанію свого підлітка, копіюючи їхні звички та сленг (таке буває, сама бачила).
Намагайтеся проговорювати з ними те, що вони тримають у собі, особливо якщо це питання про сенс життя, про проблеми зі ровесниками, про занепокоєння щодо зовнішності… Причому не звинувачуючи, не ганьблячи, а в підтримувальній, довірливій формі.

Для подростка очень важен контакт и совместное времяпровождение с родителями. Нужно оставаться родителем, но быть интересным родителем, больше времени проводить всей семьей и общаться, общаться, общаться на самые разные темы.

Корисно бути батьком:
- таким, що розуміє та приймає зміни, які відбуваються з підлітком;
- висловлює свою думку та слухає думку підлітка;
- дає йому можливість здійснювати свої вчинки та підтримує у разі невдач;
- аналізує невдачі та планує подальші дії, спрямовані на успіх;
А також радіє успіхам і перемогам своєї дитини разом із нею :).

На мій погляд, потрібно навчитися поєднувати ці ролі. У якійсь ситуації краще бути другом, у якійсь — батьком. Головне показати підлітку, що його люблять, цінують, розуміють і приймають. Але робити це потрібно тим способом, який прийнятний для підлітка.

Батько є батьком. Навіть бувши другом, він усе одно більше батько. Адже батьки й діти — люди різних поколінь, і дружба між ними складна!
Потрібно будувати батьківсько-дитячі стосунки, але на іншому рівні.

Краще для підлітка залишатися батьком, але батьком, який розуміє, підтримує, а не критикує. У ролі батька легше підтримувати свій авторитет, ніж у ролі друга. А авторитет у підлітковому віці — це стимул для наслідування та поваги.

Необхідно стати підлітку другом, не забуваючи при цьому, що ви — батьки. Розмовляти й слухати, показуючи свою зацікавленість та прийняття. Щиро цікавитися його захопленнями та бажаннями.

Ось це найскладніше. Це саме про межі. Важливо давати можливість дитині робити те, з чим вона вже в змозі впоратися. Намагатися довіряти. Іноді підліток не виконуватиме обіцянок. Це теж вікова закономірність. Оскільки він не може для себе знайти баланс між Я — дитина (ні за що не відповідаю) та Я — дорослий (я за все відповідаю). Тому потрібно пробувати методом проб і помилок шукати цей баланс разом. І виявляти терпіння та розуміння.

Поки ви вчите дитину бути незалежною та обов’язковою (незалежність сама по собі не народжується з дитиною, її виховують), то звичайно контроль та турбота перевищуватимуть баланс. Але як тільки дитина своїми вчинками та відповідальністю переконає вас послабити «вуздечку», робіть це. Лише ви, батьки, у своїй родині встановлюєте баланс контролю, головне, щоб контроль не був вибірковим і залежав від настрою батьків.

Баланс може дати домовленість між батьками й підлітком: «ми можемо робити так..., а з твого боку хотілося б, щоб було так...». Це певною мірою партнерські взаємини, де кожна зі сторін несе свою відповідальність.

Звичайно, підтримувати в моменти невдач, втрат, а також у моменти успіху, досягнень. Звертати увагу на право вибору підлітка, враховуючи при цьому можливі погані й хороші наслідки.

Дитині потрібно бути впевненою в батьківській підтримці в будь-якому віці. Варто показати дитині, що в будь-якій ситуації її підтримають близькі люди. Батькам потрібно бути на боці дитини, не варто бути з нею в стані війни. Оберігати від того, що становить реальну загрозу, створювати домовленості.

Давайте дитині більше свободи, при цьому чітко даючи зрозуміти, що двері для неї завжди відкриті, і що б не сталося, вона завжди може звернутися до вас по допомогу. Відпускати, не відштовхуючи, та дбати рівно за потребою.
Часто для підлітка значущою підтримуючою фігурою стає певна старша людина, крім батьків: бабуся, дідусь, хрещена, з якою підліток ділиться своїми таємницями.
Дуже сприятливо відпускати дитину в цей період у далекі поїздки з можливістю зануритися в інше культурне середовище, пожити в іншій сім'ї, при цьому підтримуючи з нею зв'язок. Це чудова можливість задовольнити її прагнення до більшої незалежності та зберегти контакт. Також сприятливо, якщо в підлітка є можливість мати власні, хай невеликі, але легально зароблені гроші.

Независимость связана с ответственностью, и это нужно объяснить ребенку и научить быть ответственным. А заботу и поддержку предоставлять при необходимости и не перекармливать, иначе можно получить от ребенка злость и отвержение

Я пропоную батькам користуватися такою моделлю: на сімейній раді вислухати думку дитини. Потім запропонувати дитині вислухати думку тата, мами, бабусі, дідуся (тих дорослих, хто займається вихованням дитини) з їхніми аргументами, чому необхідно зробити саме так. Тобто ми, дорослі, приймаємо думку дитини та погоджуємося з нею. При цьому пропонуємо їй інші варіанти для вирішення проблеми та аргументуємо, чому необхідно зробити саме так. Ми ніби ділимося своїм досвідом, водночас пропонуємо ще подумати та самостійно вирішити, як він вчинить. За власним досвідом можу сказати, що дитина частіше обирає думку одного з дорослих. Однак, якщо він діє по-своєму та отримує позитивний результат, важливо похвалити його та визнати, що, можливо, ви були не праві. А якщо дитина стикається з невдачею, підтримайте її, проаналізуйте, що було не так, як можна було б вчинити та що можна буде зробити наступного разу, який із запропонованих вами варіантів міг би спрацювати на потрібний результат для підлітка.
Дуже важливо, щоб у дитини вже з підліткового віку формувалося розуміння, що немає негативного досвіду, що весь досвід можна спрямувати на формування позитивного результату.
Модель працює дуже добре. Єдина складність, яка виникає, — це спокійно прийняти батькам думку підлітка, якщо вони з ним категорично не згодні :).

Тут я б спробувала приказку «довіряй, але перевіряй». Підліток вчиться жити у дорослому житті. Усе має бути поступово. Ми ж не вимагаємо від першокласника вирішувати логарифмічні рівняння, навіть якщо він упевнений у своїх силах і вважає, що впорається. Підліток опановує нову частину життя, зрозуміло, що він буде помилятися, засмучуватися та бунтувати. Завдання дорослого — допомогти. А як це робити — надавати незалежність і забезпечувати батьківською турботою. (До речі, у самому питанні підступ: що це за незалежність, яку надають?)

Це складно! Головне — визначити, що підліток може контролювати сам, де він не потребує допомоги батьків, а де його контроль недостатній і допомога батьків необхідна.
Вважаю, що баланс має дуже індивідуальний характер.

Захоплення та підтримку слід надавати за потребою, за запитом підлітка. А незалежність надавати в межах безпеки та соціальних норм.

Нагадувати підлітку, що дорослість — це, насамперед, відповідальність. Необхідний адекватний контроль і довіра там, де підліток може впоратися сам.

Є така небезпека, особливо, якщо батьки не займалися «формуванням компанії» для дитини з дитинства. Тією ж справою гуртків. Дуже важливо говорити, говорити і говорити з дитиною. Намагатися зрозуміти, що приваблює її в цій компанії, яку потребу вона реалізує? Там її можуть приймати такою, якою вона є, давати відчуття значущості, впевненості в собі. І намагатися в родині реалізовувати ці потреби. Тільки говорити не методом допиту, а за допомогою емпатичного слухання. Щоб дитина зрозуміла, що батьки люблять її незважаючи ні на що.

Спочатку потрібно з’ясувати правду: самим батькам зрозуміти, познайомившись із компанією, наскільки вона «хороша» чи «погана». А потім за обставинами вирішувати, за допомогою переконань, фактів та аргументів, як допомогти підлітку розібратися в тій компанії, до якої його тягне. Важливо батькам зрозуміти причину, чому підлітка тягне до «поганої» компанії, та знайти заміну в чомусь або в комусь замість небажаної компанії. Не можна з позиції сили, заборон «відлякувати» підлітка від компанії — лише у крайніх випадках, та й то краще з психологом впливати на «запущений» випадок, інакше може бути зовсім навпаки.

Не лаяти й не лякати. Більше дізнатися про «погану компанію», хто в ній бере участь, спробувати більше дізнатися про інтереси цієї компанії. Можна запитати, як себе в ній почуває підліток, що йому подобається в ній, а що ні. Що ця компанія йому дає.

Для хорошої поінформованості батьків про компанію варто запрошувати додому періодично на свята, вечірки. Ви витратите гроші на частування, затишок, порядок, спокійний вечір, але будете бачити й знати людей. Якщо ж з’являться друзі, яких ви не бачили, то запитати в підлітка, чому він їм не довіряє й не запрошує додому, або чому вони бояться прийти в гості?

Якщо так сталося, то, швидше за все, дитині чогось не вистачає, що вона отримує в цьому суспільстві. Варто зрозуміти її потребу й пошукати їй соціально прийнятний вихід.

Уникайте при підлітку різкої критики на адресу його друзів. Він може бути до них щиро прив'язаний, і ваші напади лише підірвуть його довіру до вас. Проаналізуйте для себе, чим саме компанія «погана», спробуйте з'ясувати щось про його друзів. Добре, якщо в підлітка буде можливість проводити час із друзями вдома. У вас буде більше можливостей тримати ситуацію під контролем і дізнатися справжній стан речей. Може, ваші побоювання марні.
Говоріть із підлітком про свої спостереження та побоювання. Вказуйте на факти, яких він не помічає, або на те, на що він закриває очі. Якщо ситуація зашла далеко і є серйозні підстави для занепокоєння, наприклад, випадки протиправних дій, є сенс заборонити спілкування, при цьому змінивши для дитини обстановку, наприклад, відправивши у тривалу закордонну поїздку (див. вище).

Узнать у подростка, что в этой компании ему интересно, что он там получает, почему его туда тянет, постараться познакомиться с его друзьями из этой компании и руководствоваться не слухами о компании, а собственным мнением.

Якщо справа дійшла до «поганої компанії»: куріння, випивка, наркотики, грабежі, дитина не ночує вдома, то тут варто сім’ї звернутися до психолога, щоб з’ясувати причини, які призвели до асоціальної поведінки підлітка, та спільно з психологом шукати шляхи виходу зі складної ситуації.
Якщо ж вам просто не подобаються його друзі або ви не знаєте, з ким він дружить, запропонуйте підліткам зустрічатися у вас вдома, скажіть синові (доньці) про свої побоювання, але не у формі заборон, а у формі турботи. Спілкуйтеся з дитиною, цікавтеся життям дитини поза домом. Поговоривши з дитиною, можливо, ви зрозумієте, що ваші підозри безпідставні.

Не пускати ситуацію на самоплив! Бажано надати альтернативу і подумати, що ця компанія дає йому такого, чого не може дати ви. (Не в сенсі дій, а в сенсі почуттів та емоцій)

Думаю, треба шукати «хороші» — ті самі гуртки й секції. Можна проводити лінію «дискредитації негативного лідера» — річ, на мою думку, дуже складна.

Потрапляння підлітка в погану компанію — це наслідок. Щось було упущено раніше, коли була можливість контролювати коло друзів і знайомих. Але якщо це сталося, бажано максимально стримуватися від прямої критики на адресу «друзів», постаратися ризикнути та запрошувати хлопців до себе додому, щоб контролювати рід їхніх занять. Можливо, що «погана компанія» — це ярлик оточуючих, а не реальна характеристика підліткової групи.

З’ясувати, що його там приваблює, за рахунок чого самостверджуються в цій компанії, що об’єднує його друзів.

Успішність усіх дітей до підліткового віку сильно погіршується. Думаю, потрібно трохи почекати. До юнацького віку потреба в знаннях, у бажанні себе реалізувати завдяки продовженню навчання, зростає.

Погана успішність

Погана успішність може бути через суб’єктивні або об’єктивні причини.

Об’єктивні — порушення деяких структур мозку (можливо спадкових), через які дитина повільно рахує або аналізує, але при цьому дитина здорова. У родині несприятливі стосунки, погані матеріальні умови.

Суб’єктивні — батьки (можливо і перший учитель) недостатньо сформували пізнавальну активність дитини, мотивацію до навчання, не прищепили навички до навчання. У дитини негативне ставлення до навчання.

Суб’єктивні причини найчастіше мають наслідком те, що:

Батьки самі погано вчилися, не любили читати, робити уроки.
У родині відсутнє ставлення до знань, як до цінності.
Батьки зверхньо ставляться до вчителів, до школи, до людей загалом.
У родині відсутня установка на працю, як на зусилля для досягнення мети.
Учитель у початкових класах був неуважним і нечутливим до індивідуальності дитини.
У початкових класах батьки недостатньо або зовсім не залучалися до навчального процесу, не виявляли інтересу до шкільних турбот.

Необхідно придивитися, прислухатися до дитини, поспостерігати за нею: що їй цікаво, до чого вона схиляється — до комп’ютера чи спорту, до літератури чи фізики, а може до метеликів чи художньої самодіяльності, та допомогти їй сформувати свої інтереси разом із навчанням, допомогти їй сформувати мотивацію «навіщо вчитися».

Якщо підліток став погано вчитися — значить, його інтерес до навчання зник або зменшився. У нього в житті з’явилося щось цікавіше, що займає всі його думки. Добре було б з’ясувати, куди спрямовується його енергія. І якщо в його захопленні немає нічого небезпечного для підлітка — домовлятися про необхідність відволікатися ще й на уроки.
І точно не варто лякати його тим, що він не зможе закінчити школу, буде гірше за всіх учитися, нікуди не вступить.

Причиною різкого зниження успішності може бути не лише лінощі чи любовні пригоди. Є наукове пояснення:
1) втомлюваність нервової системи через зміни в гормональній системі;
2) зниження пам’яті, уваги через зміни в розвитку організму;
3) проблеми у спілкуванні з учителями, однокласниками;
4) переоцінка важливості предмета для себе.
Дуже часто в підлітковому віці порушується кровопостачання головного мозку, виникає важкість і біль у серці через те, що тіло росте швидше, ніж судини та нервова система.

Потрібно з’ясувати причину. Постаратися допомогти дитині, якщо ця причина психологічна, викликати в неї інтерес. Можливо, що ця проблема сама вирішиться в міру дорослішання, але варто все ж таки точно зрозуміти суть конкретного випадку, якщо батьки не впевнені, варто звернутися до психолога.

Хоча вважається, що зниження успішності в школі типове для підліткового віку, причини завжди індивідуальні. Про це вже багато написано, і все — правда. Варто поспілкуватися з учителями, вислухати їхню думку та спостереження, адже ви, як-не-як, — одна команда у справі навчання вашої дитини.
Звичайно, варто у довірливій формі поговорити з дитиною про те, що відбувається.
Найкраще звернутися до фахівця та разом знайти проблему і рішення. І будьте готові, що погана успішність дитини може виявитися лише певним симптомом проблем вашої сімейної системи, і працювати з цим доведеться і вам.

Выяснить причину низкой успеваемости — это может быть плохие отношения с учителем, страх отвечать перед классом, трудности в усвоении предмета и другие факторы. Очень важно сохранить интерес к учёбе, а оценки всегда остаются субъективными.

Важливо поговорити з дитиною, щоб з’ясувати, що могло стати причиною виниклих труднощів. Скоріше за все, ви разом із дитиною зрозумієте, у чому причина. І тоді необхідно буде формувати стратегію виходу з ситуації, що склалася. Можливо, знадобиться ваша допомога та підтримка, можливо — контроль за виконанням домашніх завдань, можливо — зниження додаткових навантажень. Тут потрібно дивитися індивідуально.
А якщо розмова з дитиною не прояснить ситуацію, необхідно йти до школи та розмовляти з класним керівником, викладачами, шкільним психологом, щоб розібратися та допомогти дитині подолати виниклі труднощі.
Бажаю вам успіхів у пізнанні своєї дитини :)!

З’ясувати причину. Поговорити відверто, як із дорослим, як із рівним. Спробувати зрозуміти логіку такого поводження. Обов’язково підтримати та за можливості усунути перешкоду. (Більше конструктиву буде, якщо не критикувати, а озвучити свої почуття. У підлітків дуже швидко виробляється умовний рефлекс на критику. А ось якщо сказати: «Мені боляче бачити марно витрачений час, я хвилююся за тебе, мене турбують дзвінки зі школи, я так хочу пишатися твоїми досягненнями» — це може спрацювати!)

Насамперед — з’ясувати, чому! А вже потім вживати відповідних заходів.

Сниження успішності — це характерна особливість підліткового віку, і на це є низка причин, починаючи від фізіологічних змін і закінчуючи перетворенням цінностей підлітка. Слід розібратися в тому, що є провідною причиною, та усувати її.

На це мають бути вагомі причини, їх необхідно шукати. Іноді разом із психологом.