Чи зовнішність не головне?

Напевно, одне з найголовніших.
Це та "оболонка", доступна безпосередньому сприйняттю іншими.
Простіше кажучи, тіло та душа — це два дзеркала, спрямовані одне на одного.

зовнішність — це візитівка. за зовнішністю можна судити про внутрішній світ, про цілі, загалом про багато чого. по суті, це матеріалізація духу. людина може змінювати зовнішність, і це буде відображенням її планів. згодом змінюється й уся її сутність.

визначальний

Дуже важливе, зовнішність — це своєрідна зона контакту особистості із зовнішнім світом.

Зовнішність, або точніше зовнішній вигляд — це особиста характеристика, яка очевидна та доступна іншим. Її неможливо приховати. Обличчя, фігура, одяг, усі характерні особливості зовнішності людини. Це те, що ми бачимо в дзеркалі, дивлячись на себе, і нам це може подобатися чи не подобатися. І це перше, на чому будується перше враження про іншу людину, яке може впливати на взаємодію з нею.

Те, як людина ставиться до своєї зовнішності, впливає на її самооцінку, самоприйняття, самопочуття тощо. Наслідки невдоволення своєю зовнішністю можуть виявлятися як у незначних коливаннях настрою, так і в серйозних патологіях (депресія, порушення харчової поведінки, залежності тощо).

Тому, безумовно, зовнішність має велике значення в житті людини. Навіть якщо хочеться вірити, що «важливе лише те, що всередині», багатьом складно протистояти поширеній у суспільстві ідеї про перевагу красивих над некрасивими, складно відмахнутися від нав’язування нереалістичних шаблонів, стандартів і переконань у тому, що успіх безпосередньо залежить від зовнішнього вигляду. У результаті багато людей висувають до своєї зовнішності все більше й більше вимог, і невдоволення своїм зовнішнім виглядом зростає, що впливає на якість життя в цілому.

Тому скажу так. Усе, що пов’язано із зовнішністю, важливе. А що головніше — зовнішнє чи внутрішнє, кожен вирішує для себе сам, і в контексті певної ситуації.

Це правда. У сучасному суспільстві це правда, що стала самоціллю.
При цьому це найдоступніше суспільне "нарцисичне" визнання.

провал співбесіди не виключений, якщо є велика невідповідність між зовнішністю та розумом, або невідповідність вимогам та наявності. адже кандидат має відповідати різним аспектам.

прислів'я правдиве. А правду приховують тому, що ранити людину — негуманно. Але людина сама може поставити конкретне пряме запитання, чому він не підійшов.

Зовнішність може «говорити» про дуже багато, але завжди не до кінця. Є межі, які пізнаються лише в процесі спілкування та взаємодії. Всім відомий феномен закоханості, коли зовнішність партнера стає найпрекраснішою та найдостойнішою для захоплення. Відношення до зовнішності іншої людини визначається насамперед ставленням до власної зовнішності. «Якщо я не люблю прищавих, значить мені дуже страшно і не по собі, коли у мене є прищі» тощо.
Норми суспільної моралі забороняють давати негативний зворотний зв’язок щодо зовнішності людини.

Ми всі помічаємо характеристики зовнішності одне одного. Це нормально. У сприйнятті людей наше підсвідоме бере обмежені дані, засновані на зовнішньому вигляді, і створює картину, яка здається зрозумілою та реальною, але насправді вона побудована переважно на несвідомих висновках. Вже потім, у процесі знайомства з людиною, ці висновки можуть коригуватися.

Хоча існує психологічна концепція під назвою Гало-ефект або «ефект ореола», який тісно пов’язаний із зовнішньою привабливістю. Під час першого враження оточуючі припускають, що дуже привабливі люди мають безліч позитивних особистісних рис, таких як альтруїзм, стабільність і інтелект, порівняно з менш привабливими людьми. Це когнітивне спотворення частково може пояснити дискримінацію за зовнішнім виглядом під час прийому на роботу чи в сфері знайомств.

Ну а сама дискримінація має назву «лукізм» — упереджене або переважне ставлення до людей залежно від їхньої зовнішності. А відкрита (прихована) суб’єктивна критика зовнішності називається бодішеймінг.

Судження про цінність, талант чи якості людини, засноване на її зовнішності, може зіграти з нею злу жарт. Я думаю, що це розуміння приходить із досвідом і знаннями, і тоді фокус із зовнішнього переноситься на внутрішнє. Але все одно залишаються особисті вподобання щодо, наприклад, вибору партнера для шлюбу — тут усе індивідуально.

Це може бути верхівкою айсберга великої психіатрії, так і психопатологічним феноменом звичайного життя. Або ж герой "Американського психопата" Б.І. Елліса

ставлення до зовнішності — це ставлення і до себе, і до оточуючих. а там судіть самі. якщо зовнішність викликає у вас певні почуття, то для чогось він створює таке... звичайно, хотілося б дізнатися, наскільки це робиться стихійно чи свідомо...

про купу всяких проблем, як і про норму

Можливі проблеми з самооцінкою та контактом із реальністю.

Один полюс крайності — «людина перестає доглядати за собою» — це може бути ознакою депресії, різних психічних розладів.

Другий полюс крайності — дисморфофобія, це розлад, за якого людина надмірно тривожиться щодо своєї зовнішності, відчуває невдоволення, незважаючи на численні зміни.

Об’єктом занепокоєння може бути що завгодно: вага, зріст, розмір різних частин тіла, шкіра тощо. Виявляється в «зацикленості» на зовнішності, нав’язливих думках, нав’язливій поведінці, наприклад, уникненні погляду на себе в дзеркало або, навпаки, постійних перевірках, або надмірно частих медичних процедурах з «виправлення» недоліків, дієтах.

Те, що знаходиться між цими крайнощами і свідчить про здорове ставлення до своєї зовнішності, пов’язано, насамперед, із тим, що багато людей добре себе почувають, коли гарно виглядають, і підтримання цього рівня не має побічних ефектів у вигляді значної втрати часу та ресурсів (хоча є сфери, де це пов’язано безпосередньо, наприклад, робота в індустрії моди, краси). Крім того, деяке невдоволення своєю зовнішністю властиве всім нам, це нормально, але ось якщо використовувані способи приносять лише тимчасове полегшення, а потім знаходиться «новий» недолік, і так до безкінечності, то тут уже варто задуматися.

Зворотна ситуація, коли людина не звертає уваги на те, як вона виглядає. З одного боку, це може означати, що людина себе приймає, їй подобається, її відчуття самоцінності не будується на зовнішності, або, можливо, в неї інші пріоритети в житті. З іншого боку, це може бути безвідповідальністю щодо свого здоров’я насамперед, адже проблеми зі здоров’ям відбиваються на зовнішньому вигляді.

Залежно від внутрішньопсихічної структури особистості. Якщо був закладений сценарій отримання невротичного тепла за рахунок нарцисичної приставки, то відповідно остання відпаде за непотрібністю. І чим яскравішою та «привабливішою» була приставка, тим сильнішим буде запущення. Але це один із сценаріїв.

вірно. Такі люди не займаються будівництвом і покращенням стосунків. За що згодом розплачуються. Чому? Причин багато. Поширена з них — нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків.

часто так.

Зовнішність партнерів із сталими стосунками дійсно змінюється, адже в особистості кожного з них відбулися серйозні зміни, і тепер вони дійсно можуть виглядати по-іншому, тому що їхня зовнішність тепер відображає новий статус.

Частково це дійсно так. Зовнішність — це те, що спочатку зближує людей. Тому не дивно, що і чоловіки, і жінки на етапі знайомства та початку стосунків приділяють більше уваги цьому питанню. Це своєрідний шлюбний ритуал, який був і завжди буде. Як тільки стосунки переходять у інший статус — спільне проживання, шлюб, партнери можуть розслабитися, адже відчувають себе в безпеці та впевненості у своєму майбутньому.

Крім того, діти, дім, робота — серед усіх турбот стежити за своєю зовнішністю, як раніше, складно, і в списку справ це вже точно не на першому місці. Але розслаблятися ризиковано. Якось проводилося дослідження, яке виявило, що зовнішній вигляд має найбільше значення протягом перших семи років стосунків, а з часом стає менш важливим.

У сімейній системі зовнішність — це зовнішній прояв внутрішнього ставлення до партнера. Думаю, варто, але лише маючи мудрість і сміливість з’ясувати, що за цим криється.

друзі мають допомагати один одному. Звичайно правду. І звичайно вона має дійти до свідомості. Тому делікатно.

якщо людина психічно здорова, то спочатку поцікавитися, чи хоче вона чути вашу думку. Якщо нездорова — ваша думка їй не допоможе

Давати зворотний зв'язок партнеру, якщо щось турбує, звичайно, потрібно. Говорити чесно та про власні почуття.

Звичайно, потрібно говорити. Але по-доброму, без критики, делікатно, обережно. Для цього можна використовувати непрямі стратегії, наприклад: «Слухай, а давай я запишу тебе на завтра до перукаря, а то бачу, ти зовсім замотався з цією роботою».

Говорити потрібно не лише про те, що не подобається, а й про те, що хотілося б бачити. Наприклад: «Чи не могла б ти ввечері зібрати волосся, я просто в захваті, коли ти так робиш».

Проблема в тому, що батьки бачать у своїх дітях не лише себе, а й свої ж огидні та часто пригнічувані риси.

Лише щиро любити його. Це буде його «гаванню» як у житті, так і в кризові епізоди його дитинства, отроцтва та юності.

треба вчитися розуміти дитину і себе. Дитина може робити протест, експериментувати, викликати до себе підвищену увагу. Може наслідувати й багато іншого. І звичайно розвиватися самій. І покращувати сімейні стосунки. І громадські теж. Дитина може реагувати на невідповідність між батьками, з дітьми та з оточуючими.

так само запитати. Чи готова дитина почути про вашу допомогу. Якщо готова — вперед. Якщо ні — на жаль.

Насамперед, оцінити, наскільки «проблеми зовнішності» для самої дитини є проблемою. Якщо він нормально соціалізований і не відчуває дискомфорту, то не варто знижувати його самооцінку розмовами «подивися на себе в дзеркало» тощо.

Усе, що пов’язано із зовнішністю, діти засвоюють від батьків, друзів, однолітків, ЗМІ.

І батьки можуть зіграти вирішальну роль у подоланні подібних проблем. І починати потрібно з себе. Невдоволення матерів своєю зовнішністю з великою ймовірністю сформує у дітей невдоволення вже своєю зовнішністю. Контролюйте висловлювання щодо своєї зовнішності, демонструйте свою впевненість. Стежте за тим, як ви говорите про інших людей, робіть акцент не на зовнішності людини, а на її поведінці, якостях.

Якщо дитина маленька, перевірте іграшки на реалістичність (фігурки з надмірно накачаними м’язами, ляльки з неправдоподібними пропорціями тіла). Краще формуйте хорошу колекцію книг, розвиваючих ігор. Обіймайте, цілуйте, хваліть, використовуйте ігри, де багато рухів тіла тощо.

У міру дорослішання діти починають порівнювати себе з іншими дітьми. Щоб допомогти їм сформувати здоровий образ тіла, батьки можуть навчити дбати про своє тіло, акцентуючи увагу не на красі, а на підтриманні здорового способу життя. Безумовно, потрібно говорити приємні слова і про те, як виглядає дитина, водночас показуючи свою гордість її вміннями, знаннями, якостями.

Особливо складний період настає в підлітковому віці. Якщо до цього моменту батьки не змогли сформувати в дитини адекватне сприйняття всього, що пов’язано із зовнішнім виглядом, буде складніше. Навіть якщо батьки все робили правильно, вони все одно зіткнуться з цією проблемою. Говоріть із підлітком про його почуття, не применшуйте його переживання, м’яко переведіть увагу на його сильні сторони, якості характеру, навички. Дозволяйте експериментувати із зовнішністю, знаходьте можливість купувати модний одяг, аксесуари, парфумерію — звичайно, без фанатизму, але це може дати швидкий результат у гострий період.