что дальше делать

Вітаю !
Я чую у Ваших словах не просто бажання померти. Я чую величезну самотність, образу і дуже сильне бажання, щоб нарешті хтось помітив: «Мені боляче. Подивіться на мене. Я потребую Вас».

І мені дуже шкода, що Ви так довго почувалися непоміченою мамою. Особливо боляче, коли Ви вже буквально показуєте свої рани, а у відповідь — байдужість. Це може переживатися як підтвердження думки: «Я нікому не потрібна». Але байдужість іншої людини не є доказом Вашої непотрібності.

Ви питаєте: «Чому я не така, як усі?»

Можливо, зараз важливіше не змушувати себе бути «як усі». Ви — людина, яка дуже сильно страждає і якій довелося довго справлятися з цим болем майже наодинці. Це не робить Вас неправильною.

Але я дуже серйозно ставлюся до того, що Ви пишете про смерть. Тому зараз не потрібно вирішувати все своє життя. Потрібно зробити так, щоб Ви пережили найближчий момент, коли Вас накриває.

Коли з'являється бажання вбити себе:

— не залишайтеся самі; перейдіть туди, де є люди;
— приберіть від себе все, чим можете завдати собі шкоди, і віддайте це комусь;
— прямо скажіть комусь: «Мені зараз небезпечно залишатися самій. Я боюся, що можу зробити собі щось»;
— якщо відчуваєте, що можете зробити це зараз або найближчим часом — телефонуйте 112 або їдьте у найближче відділення невідкладної допомоги.

І ще одна важлива річ.

Ваше завдання зараз — не переконати маму нарешті побачити Вас. Можливо, Ви дуже довго чекали саме цього. Але Ваше життя не повинно залежати від того, чи зможе мама дати Вам ту реакцію, якої Ви від неї потребуєте.

Вам потрібна людина, яка побачить Вас зараз.

Не Ваші шрами. Не «проблемну дитину». Не «дивну» людину.

Вас.

І з цим болем не потрібно залишатися наодинці. Потрібен живий контакт із психотерапевтом або психіатром. Не тому, що з Вами «щось не так», а тому що Вам зараз занадто важко нести це самій.

А на питання «що далі?» я б відповіла так:

Далі — не помирати. Далі — поступово розбиратися, як Ви опинилися в цьому болю, чого Вам так не вистачало у стосунках із мамою, чому Вам так важливо бути побаченою, і як навчитися будувати життя, у якому Ваше існування більше не залежить від чужої байдужості.