Это вызвано взрослением?

Спасибо за ответ, Кристина. Возможно, я и не прям закоренелый психопат)), но всё равно, я пытаюсь себе представить, каково это, как, например, какой-то герой в фильмах убивает и чем он руководствуется, и я считаю, что слишком рано взялся думать на такую серьёзную тему, что меня и спугнуло, но других вариантов исключать тоже не стоит.

Дякую, Оксано) Я завжди старався себе ставити на місце якоїсь людини, щоб краще її зрозуміти і правильно підійти при розмові, можна сказати аналіз. Такі побоювання я виявив в собі після недавньої депресії, яка в мене була вперше в житті по відчуттям. Я начебто став більше боятись всього, що відбувається, боюсь думати на серйозні теми, які так чи інакше стосуються психіки, адже під час депресії я зрозумів, що психіка - це доволі страшна річ, яка може як захистити, так і знищити людину. Перед депресією я важких роздумів не боявся зовсім й навпаки, хотів себе більше піддавати таким розмірковуванням, хотів стати розумнішим, але й не задумувався над ними так, як зараз, нібито став бачити їх більш серйозними, ніж тоді. Тривожним я себе ніколи не вважав і не поводив так, в будь-якій стресовій ситуації я вміло зберігав спокій й шукав вихід, що в мене часто вдавалося. Дякую за відгук)

Можливо, із-за емпатійності я начебто стараюсь пережити те, що пережив би, наприклад, вбивця, що мене й наводило на такі думки, що я психопат) Доречі, депресія була викликана емпатійністю до гомосексуалів, коли я старався відчути те, що відчувають вони, і на мою думку це стало причиною депресії, бо я став вважати себе одним з них, це мене тоді й перелякало, але зараз все в порядку.

Все ж таки я був правий. Дякую вам за відповіді й допомогу) Ні, ці думки наче втрачаються, коли я розмовляю з однокласниками чи з кимось ще і вони не нав'язливі. Дякую Вам і цьому сайту)