Будто наблюдаю свою жизнь со стороны, а не живу сама
Проблема возникла очень давно, больше 6 лет назад. Раз обращалась к преподавателю психологии в универе, но помощи и толчка не было.
Свою осознанную и уже более взрослую жизнь, я не проживаю (в прямом смысле), а будто просто наблюдаю со стороны. Было бы нормально, если бы: я не почувствовала, что может быть по другому (был период с определенным человеком, длительностью почти в 2 недели, когда я почувствовала, что я именно жила, но он бросил, и очень жёстко поступил); и если бы не становилось ещё хуже. На данный момент я вообще очень ровно ко всему отношусь, будь то плохое или даже хорошее долгожданное событие. Очень страшно то, что я имею 2 маленьких детей, и им бы хотелось только лучшее, и научить их проявлять те же эмоции, а я наоборот чувствую себя более замкнутой какой-то. А ещё вдобавок последнее время какая-то зависимость, что ли, от еды. Очень много набрала. И интимной жизни никакой.
Как-то всё очень навалилось, но понимаю (раз вообще пишу, обращаюсь), что нужно что-то начинать делать, так нельзя дальше продолжать.
Помогите, подскажите, пожалуйста, как быть? С чего начинать?
Спасибо!
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.