Рівні наших бажань. Чому ми нічого не отримуємо?

Те як ми контактуємо з нашими прагненнями може багато чого розповісти про нас як особистостей. Вміння налагоджувати правильний контакт із власними потребами- доволі складна, проте надзвичайно корисна навичка для життя.

Скажімо Андрій хоче отримати щось таке, чого в нього раніше не було.  Припустимо, що це машина Мерседес S класу. Тобто Андрій хоче Мерседес.

Андрій знає, що для того, щоб отримати бажане йому потрібна доволі значна сума грошей. Андрій, якщо не знає точно, то має хоча б приблизне уявлення того, як можна заробляти гроші. Тобто Андрій налагодив контакт зі своєю потребою в машині (насправді це потреба в самореалізації та статусності).

Він знаходиться на рівні "Я хочу..."  і це прекрасно і зрозуміло. Такий рівень бажання не передбачає додаткових трактувань і тлумачень, якщо людина має ресурс для отримання бажаного, або знає як поповнити цей ресурс.

Проблеми найчастіше виникають на інших рівнях бажань, коли людина не може встановити контакт із тим, що для неї потрібне чи бажане. Розглянемо деякі з таких рівнів.

"Я хотів би..." - рівень, який передбачає припущення. Це припущення людини стосовно якогось бажання, якого зараз вона не потребує, але, можливо, потребувала б у майбутньому. Якщо сказати простими словами, то Андрій не хоче машину. Він припускає, що, можливо, в майбутньому він би захотів машину, але це не точно. Контакт із бажанням порушений і звісно про будь-який рух до реалізації бажання навіть і думати не приходиться.

"Я хотів би хотіти..."- рівень, який передбачає відсутність бажання стосовно реалізації якоїсь потреби. Іншими словами-я не хочу. Андрій спостерігає за своїми друзями, які із задоволеними виразами обличчя обкатують своїх залізних коней. Він навіть декілька разів їздив із ними і зблизька спостерігав за неповторними емоціями чоловіків, які володіють статусною машиною.

Андрій думає, що можливо така машина і зробила би його трошки щасливішим, але вона достатньо дорога і салон не такий зручний як здається. Висновок-я не хочу, але я хотів би хотіти, бо так прийнято в моєму колі спілкування, або серед людей.

"Я не знаю"- найскладніший і, на мою думку, найглибинніший рівень втрати контакту зі своїми бажаннями та потребами. Як і більшість проблем нашого життя така втрата контакту дуже часто формується у дитинстві.

Коли дитина вчиться контактувати зі своїми бажаннями, то реакція батьків на ці дитячі бажання має вирішальне значення. Якщо дитина просить іграшку і її батьки одразу ж цю іграшку дають-то в дитини виникає відчуття, що для того, щоб щось і житті отримати-необхідно просто попросити.

Якщо після прохання дитини іграшку їй одразу ж не дають, то дитина впадає в істерику і як результат-отримує іграшку. Виникає відчуття, що якщо ми не можемо щось отримати, то істерика-ефективний інструмент, щоб це змінити. Звісно цінність такої іграшки дуже швидко втрачається, оскільки вона отримана дуже легко.

Якщо після прохання дитини про бажану іграшку батьки просять її зачекати до найближчих свят, дня народження чи Різдва, то дитина очікує на реалізацію свого бажання. Вона марить цією іграшкою перед сном, згадує про неї під час їжі і хвалиться серед однолітків, що от-от батьки куплять їй таку класну річ.

Дитина вчиться жити разом зі своїм бажанням на тривалому проміжку часу. Звісно отримана таким чином іграшка має надзвичайно велику цінність не тільки матеріально, але і психологічно, оскільки дитина завдяки їй вчиться контактувати зі своїми бажаннями, не загубивши їх.

Найгірший варіант розвитку подій для дитини - це коли батьки дають їй можливість вибору іграшки чи предмету одягу, а потім ігнорують вибір дитини.

Наприклад в магазині одягу хлопчик, за порадою мами, обирає для себе капелюха із динозавром, а його мама кладе обрану річ на місце, одягнувши йому на голову капелюха із сонечком. В подальшому останню річ мама придбає, а бажання хлопчика буде проігноровано, вибір матері залишиться без пояснень.

Іноді батьки взагалі не купляють ту чи іншу річ, в силу різних причин, іноді фінансових. Як наслідок-відсутність реалізації бажання. Проте для нормального розвитку психіки при відсутності реалізації бажання варто пояснювати дитині чому той чи інший вибір не може бути здійснений.

Часто батьки акцентують свої  репліки на тому, що ти ще маленький і не знаєш чого хочеш, або просто: "Ти сам не знаєш чого хочеш." Ці батьківські слова фіксуються дитиною як модель контакту із її внутрішніми бажаннями та потребами і переростають в доросле "Я не знаю".

Вислів "я не знаю чого я хочу"- чудовий привід для вашого занурення у минулі переживання. Спробуйте пригадати, які саме бажання виникали у вас в дитинстві і вони не були реалізовані, або були проігноровані. А ще цей вислів - це привід для консультації з психологом чи психотерапевтичної роботи.

Якщо інформація була вам корисною-коментуйте та поширюйте її в соцмережах. Пам'ятайте, що візит до хорошого психолога-це налаштування втраченого контакту зі своїм внутрішнім світом. Будьте знайомі зі своїми бажаннями, знайте про їхнє існування, оскільки це завжди перший крок для їхньої реалізації.

Опубликовано 2020-06-16 в 06:37