ГЕШТАЛЬТ ГЕШТАЛЬТУ – РІЗНИЦЯ!

Час від часу, опиняючись у новому професійному середовищі, куди заходжу заради власного розвитку, я нерідко стикаюся з клієнтськими історіями про сором і образу, що були отримані в гештальті. Все частіше чую: гештальтисти соромили, знецінювали, намагалися переробити, наполегливо «діставали» з почуттями...Постраждалих від «яскравих і вільних» терапевтів більше, ніж тих терапевтів, які здатні чесно визнати свої помилки.А це ж ключовий момент: терапевт, який приймає власну недосконалість, не знецінює і не зазнається, показує живий приклад – як можна бути у стосунках із собою та з іншими. І для цього потрібні не лише знання, а й чесність, сміливість, навички та особиста терапія.На мою думку, часи провокативних фрустрацій у терапії вже минули. Рівень напруження у суспільстві та у житті людей зараз надзвичайно високий. Світ і так щодня випробовує нас на міцність. Людям сьогодні потрібні живий контакт, присутність і емпатія. Клієнт приходить у терапію не від доброго життя, а зі своїм болем, тривогою, дефіцитами. Він шукає підтримку. І так, іноді він не вміє її брати. Так, іноді він хоче її отримати саме так, як уявив собі після книги чи лекції в YouTube. Але це нормально – він клієнт. А ми – терапевти, і це наша відповідальність зустріти його з усіма його особливостями, не змішуючи свої проекції з його досвідом. Тут нам допомагає супервізія.Інколи буває, що клієнт «не мій». Це теж нормально. Але тоді варто екологічно завершувати стосунки. Пряме висловлювання негативу клієнтові, знецінення, наполегливе доведення своєї терапевтичної правоти – усе це порушує професійну етику. Це лякає новачків і відштовхує студентів.Здавалось би, у терапевтичних і супервізорських групах більше свободи. Але й тут іноді вигадують правила на кшталт: «піде один – розвалиться група» або «йдеш – то йди, сам винен, і говорити нема про що». Це свобода? Так, але чия? І чи не перетворюється вона на маніпуляцію?Я зараз спираюся на реальні історії – людей із здоровим глуздом, не психотиків і не випадкових відвідувачів терапії. Дехто з них, на жаль, пішов і більше не повернувся. Пригадую і свій особистий досвід – у мене за плечима понад 20 років у гештальті.Я не про осуд. У мене самої вистачає «ляпів». Я про відповідальність того, хто в контакті більш усвідомлений (а це за замовчуванням – терапевт), і хто має помічати безліч феноменів і процесів одночасно.Для клієнтів і тих, хто цікавиться: гештальт – це не про вседозволеність і не лише про «почуття». Це про цілісність і про інтеграцію почуттів, думок і тілесних процесів. Про усвідомленість і відповідальну свободу у стосунках з іншою людиною «тут і тепер». Про здатність чути себе, сміливо проявлятися й, за потреби, захищати власні межі.І цьому справді варто вчитися з тим, хто імпонує вам, як людина. Бо зцілює не книжка і не техніка. Ми травмуємося у стосунках – і лише в стосунках можемо зцілитися та стати впевненішими.Кожен із нас, гештальт-терапевтів, робить свій гештальт, навіть працюючи в межах одного методу. Ми різні, і ми пожвавлюємо метод через власний розум, серце і досвід. І в кожного це виходить по-своєму.Якщо ви не відчуваєте довіри, вам бракує безпеки чи є дискомфорт – і, головне, якщо неможливо про це поговорити з терапевтом, то йдіть. Шукайте свого спеціаліста і свою людину.І не ображайтеся на гештальт – він тут ні до чого!З повагою до різності та до обох сторін терапевтичного процесу,гештальт-терапевт, супервизор Вікторія Підгорна-Горновська

Додано на сайт 2025-08-26 в 17:32:28