Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Чого боїтеся? Право на спадщину - це закон, який один для всіх.
Я правильно зрозуміла, Ви сама нічого не робили задля того, щоб скористатися своїм правом на спадщину? Якщо так, тоді це дуже дитяча позиція. До нас ставляться лише так, як ми самі ставимося до себе і як дозволяємо іншим сприймати нас. Якщо Вам було байдуже на себе, тоді чому очікуєте, що хтось щось почне щось робити для Вас?
Щоб мати сили себе захистити, потрібно, найперше, почати саму себе поважати і про себе турбуватися. Поважають і рахуються завжди з тими, хто знає свої права і ними користується.
У Вас є документ на власність якогось з перерахованого Вами житла?

Якщо чесно, я нічого не зрозуміла.
Ви особисто займалися питанням спадщини? Кожна повнолітня людина має права на спадок, якщо майно було приватизоване. І для того, щоб зайнятися питанням власності, Вам ні батько, ні його коханка не потрібні. Адже, це потрібно тепер не лише Вам, але і Вашій дитині. Якщо Ви власник житла, тоді Вам байдуже що стане говорити чи робити та жінка, вона Вам ніхто. І Ви маєте повне право її ігнорувати.
На кому записане те житло, яке коханка намагається контролювати?

Відредаговано автором 26-05-2024 18:44:50

Доброго вечора!
Мені шкода, але лише зараз побачила Ваше звернення до психологів.
Колеги написали вже дуже багато корисного, тому спробую зосередитися на тому, що, на мою думку, може допомогти у Вашому питанні
Ви пишете "Я всі 6 років,, йому доказувала що він для мене найдорощий та найкращій і інший мені не потрібний" і це чудово, але...
А як саме Ви доводили, що він найкращий? У мене чомусь виникло відчуття, що, зачасти, доведення своєї вірності чоловіку дуже схоже на "заглядання в очі" та приниженість. І якщо це так, тоді стає зрозумілим, чому чоловік відчув байдужість. Адже кохати людину, яка не поважає себе і несвідомо вимолює прощення, просто неможливо. Люблять, насправді, людей самодостатніх (не плутати з самостійністю)
" Намагаюсь його завжди підтримувати, але дуже замикаюсь після сварок з ним та ображаюсь іноді на пустяки". Я правильно Вас зрозуміла, Ви надміру ранима з дитинства? Якщо так, то швидше за все, є глибинна внутрішня тенденція до залежних стосунків. При чому, як правило, в парі це стосується двох. Отже, і Ваш чоловік надміру схильний до почуття образи і не дуже вміє прощати.
І ще. Так, певне, зрада не зміцнює стосунки, але в наш час, помилитися може кожний. Головне, що Ви все зрозуміли і зробили висновки. І тут, як на мене, питання вже не в самій зраді, а в тому, як Ви себе почуваєте з тих пір. На скільки я зрозуміла - безкінечно винною. Але ж, почуття провини знецінює людину у своїх же очах, тоді, як до нас ставляться вже так, як ми самі ставимося до себе.
Тобто, на мою думку, щоб мати шанси на збереження стосунків, необхідно, насамперед, повернути собі почуття самоповаги. Принижені люди стають одразу негарними та нецікавими. Тоді, як самодостатня жінка, маючи почуття власної гідності, при цьому з любов'ю та повагою вміє ставитися і до коханої людини. А це вже зовсім інші стосунки, де не має місця дріб'язковим претензіям та образам до чоловіка, але при цьому є самоповага та вміння правильно реагувати на те, що не подобається. І якраз такі стосунки і наповнюються любов'ю.

Відредаговано автором 26-05-2024 18:05:51

Якщо був приватний будинок, він повинен був перейти комусь у спадщину. Той будинок, де жив брат, чия власність? Де ви з дитиною прописані?
Я запитую не просто так. Бо питання власності дуже важливе. Ви намагалися вирішити це питання за законом, коли померла Ваша мама? Чому Ви маєте жити на зйомній квартирі з дитиною, якщо за законом, Ви спадкоємиця житла, у всякому випадку, маминої частини?

Я бажаю Вам щастя та удачі. Сподіваюся, що таке побажання не буде сприйняте як кліше.
І, власне, від добра добра не шукають. І коли ми щасливі в парі, навряд чи нам захочеться кудись тікати, блокуючи всі контакти.

Відредаговано автором 26-05-2024 10:43:43

Перепрошую, а яким чином допоможе Вам вийти з такого стану знання про те, що дівчина йшла і з попередніх стосунків нічого не пояснюючи? Хіба, що зможете втішити себе, що не Ви один такий... Але ж до цих пір Вам чомусь такі знання не допомогли, чи не так?
Ми не можемо змінити іншу людину, навіть якщо живемо поруч - це один з законів стосунків, лише себе, і вже через зміни в собі, змінювати своє життя.
І, власне, а чому кохану жінку Ви називаєте "партнер"? Дуже дивно, насправді. Жінки дуже чутливі. І те, що Вам було добре з нею, ще не факт, що їй так само було добре з Вами, якщо вона відчувала себе лише партнершою...
А от те, що випадкових зустрічей не буває і що в стосунках люди, притягуються спільними якимись невирішеними питаннями, і завжди
"дзеркалять" одне одного - це факт. Тому і задала питання, чи мали Ви свою сім'ю, тобто, дружину?
Я розумію Ваше роздратування, бо так не хочеться розбиратися в собі - легше шукати проблему в іншому. Власне, це вже Ваш вибір, чи намагатися розбиратися, бо саме в цьому я і намагаюся допомогти Вам. Адже, щоб давати якісь поради, потрібно мати максимум можливої інформації. Чому "можливої"? Тому що з досвіду роботи, неодноразово впевнювалася, що у більшості випадків, і сама людина, що потребує допомоги, не знає і не розуміє глибинних причин того, що з нею відбувається. А щодо прекрасних стосунків з батьками... Дитячі травми та поведінкові моделі і установки на те і дитячі, що у дорослому віці ми їх, нерідко, просто не бачимо і не пам'ятаємо. Бо так діє підсвідомість, захищаючи дитячу психіку. Але саме вони створюють для нас події та ситуації, які змусять все ж намагатися зазирнути глибоко в себе, навіть, якщо цього дуже не хочеться. І одна з ознак того, що не все так райдужно з дитинством - це відсутність своєї сім'ї в достатньо зрілому віці.
Власне, Ви ж не пожалітися і просто поговорити зайшли на цей сайт, на скільки я зрозуміла, а з цілком конкретним запитом про допомогу. А допомога без розуміння "коріння" всього того, що відбувається, просто неможлива. Ви ж на хірурга не будете жалітися, що вправляючи руку, він робить боляче. Хірург працює з тілом людини, а психолог, з його душею. А це аж ніяк не менш болісно до моменту, як проблема буде "витягнута нагору". Вам вирішувати, чи хочете Ви і далі перебувати в такому стані

Відредаговано автором 26-05-2024 10:40:12

Дякую за відповідь і все ж, вона не повна... Які стосунки були в дитинстві з батьками, особливо, з мамою?
Я виходжу з того, що в житті нічого випадкового не буває і абсолютно всі події та ситуації є лише частиною якогось великого пазлу. Окрім того, наші зовнішні вчинки, особливо ті, які дуже важко пояснити, як правило, керуються підсвідомістю, навіть,якщо ми про це навіть не здогадуємося. Маю всі підстави припускати, що у Вас є схильність до залежності в стосунках. А так буває тоді, коли, або і у батьків була тенденція до "залипання", або коли дитина недоотримала в стосунках з батьками тепла та любові.

Доброго вечора Nika!
Сумно, але а житті так буває, коли стосунки чомусь не складаються.
Але це "чомусь" зазвичай має цілком реальні причини. І, як на мене, починати потрібно із стосунків між Вашими батьками. Як склалися стосунки між ними? Окрім того, Ви пишете, що вісім років мали серйозні стосунки з хлопцем. Ви зустрічалися, чи жили разом? Хто став ініціатором розставання?

Доброго вечора Sirius!
Судячи з того, як Ви описуєте свій стан, у Вас всі ознаки депресії. Зрозуміло, що завжди дуже важко, коли закохуєшся і несподівано розлучаєшся з людиною.
Але, насправді, такий стан буває лише тоді, коли наявна величезна залежність від людини, яка пішла. А це, швидше, ознаки пристрасті, але аж ніяк не кохання. Бо коли кохаєш, немає такої психо-емоційної залежності.
Скажіть, а в своєму житті Ви від когось з жінок так йшли, нічого не пояснюючи?
І ще... Якщо я правильно зрозуміла, у Вас немає сім'ї?
Як на мене, те що зараз з Вами відбувається - це лише "верхівка айсбергу", і насправді, проблема набагато глибша. Розумію, те що напишу, на перший погляд може здатися дивним, але ...
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві? Особливо, з мамою?

Відредаговано автором 25-05-2024 20:56:23

Доброго вечора!
У мене до Вас лише одне питання.
У Вас є власне житло? Коли була жива мама, хто був власником будинку і на кого перейшла спадщина?
Я правильно зрозуміла, ця жінка залишається коханкою Вашого батька до цих пір?

Відредаговано автором 25-05-2024 20:01:38

Доброго ранку Тася!
Як на мене, дитина такі питання стала задавати, як це не дивно, але саме через те, що у Вас сім'я атеїстів. І, насправді, відповіді на питання більше потрібні Вам, а не дитині. Бо діти та батьки - це одне ціле. І все, що відбувається з батьками напряму торкається і самої дитини. Власне, тому Ви і не можете пояснити нічого таким чином, щоб дитина заспокоїлася. Адже, у Вас немає знань з цього питання, а діти інтуїтивно відчувають фальш і це, в тому числі, їх дуже сильно лякає.
Якщо дійсно хочете пояснити дитині і самі в усьому розібратися, я Вам раджу поцікавитися Ведичними знаннями, які не мають ніякого відношення до релігії. Власне, як на мене, більшість людей і стали атеїстами, бо замість віри поколіннями нав'язувалися релігійні догмати та примітивні трактування знань про існування Всесвіту.
Як тільки Ви самі почнете цікавитися цими знаннями і розберетеся для себе, дитина заспокоїться. Адже, якщо ми можемо себе обдурити і вмовити, бо вже маємо якісь соціальні внутрішні опори, дитина потребує глибинного відчуття, що вона, як душа вічна. Інакше, який сенс життя, якщо потім нічого немає? І для чого тоді докладати зусилля і розвиватися? Все одно за одне життя нічого не встигнемо тотально зробити і змінити...

Доброго дня Anna!
Ви пишете "як забути" все те, що відбувалося! І, насправді, бажання цілком зрозуміле, адже Ви з дитинства несете в собі образу та біль, але...
Існує певний закон, який оминути неможливо. Все, що ми намагаємося повністю, непроживши, забути, стане нас навпаки переслідувати. Адже на рівні підсвідомості залишається дитяча глибока травма.
Для маленької дитини батьки - це два божества, які повинні давати їй відчуття захищеності та щастя. Це дві людини без якої дитина просто жити не може. Саме тому у дитини по відношенню до батьків є найбільші очікування. І якщо вони з якоїсь причини не справджуються, як це сталося з Вами, у дитини виникає почуття образи, за яким може приховуватися ще дуже багато чого іншого, від сорому, невпевненості в собі, тривожності, до глибинного почуття приглушеного гніву, про які можна навіть не здогадуватися. Але які очікують, коли на ці самі почуття в середині себе нарешті звернемо увагу, щось дуже важливе зрозуміємо, чомусь дуже потрібному навчимося і кардинально змінилося. Насправді, лише тоді і прийде почуття полегшення від глибинного прийняття себе та своїх батьків такими як вони є. Щоб завдяки цьому правильно ставитися до себе, своїх батьків та, в решті решт, до самого життя вцілому.
Єдине, щоб так сталося, необхідна трансформаційна глибинна робота на рівні підсвідомості. Бо саме там фіксуються дитячі травми і не дають нам спокійно жити аж поки ми їх не пропрацюємо.

Дякую за доповнення.
Ви пишете "Так правда частіше всього не комфортно почуваю себе коли не «Хороша девочка» але ні мені це не конче потрібно" і "хочу поводити себе з точки зору любові, поваги і підтримки до близьких - в той момент через злість і роздратування і ще не знаю через що - не змогла". Вже в першій фразі криється певний самообман, такі собі ігри розуму. Адже, якщо ми частіше себе почуваємо через щось некомфортно, це і є "конче необхідно", єдине, не на свідомому рівні.
Насправді, що в першому випадку, що в другому спрацьовує закон керування нашою підсвідомістю нашим життям. Тобто, нам лише здається, що ми цей світ сприймаємо своєю свідомістю, а отже, все можемо зрозуміти та пояснити. Тоді, як насправді, нашим життям керує от та сама підсвідомість, доступу до якої ми не маємо і це саме от те "ще не знаю через що - не змогла".
Коли дитина маленька, вона цей світ сприймає через призму бачення його очима своїх значимих дорослих. І більшість саме їх установок, поведінкових стереотипних моделей відкладається у несвідоме дитини. Щоб потім, коли вона виросте, почати керувати її життям, викликаючи незрозумілі реакції та незрозумілу поведінку. Розумію, що дуже важко зізнатися собі в чомусь, але... Як на мене прекрасне бажання "хочу поводити себе з точки зору любові, поваги і підтримки до близьких" в даному контексті більше схоже на от те саме принижене почуття провини, яку дуже хочеться "загладити". Адже, коли ми самодостатні і не перебуваємо в системі "жертва-аб'юзер", ми зможемо спокійно реагувати на недосконалості та помилки близької людини, що дасть можливість вчасно турбуватися про них в разі потреби, або, коли необхідно, зможемо чітко розставити особистісні кордони навіть з найближчими людьми, не дозволяючи маніпулювати та керувати собою.
А на мою думку, саме з цим є труднощі. Ви з усіх сил намагаєтеся стримувати себе, контролювати до останньої миті, щоб потім справедливе почуття невдоволення все ж таки не прорвалося неконтрольовано назовні. А в таких випадках ми діємо або як аб'юзер, або перебуваємо в стані жертви.
Мама і бабуся, які сильно Вас контролювали в дитинстві, на мою думку, заклали в Вас те, що зараз проявляється, як небажання бути "поганою дівчинкою" і жорсткий контроль та невміння розуміти свої глибоко приховані почуття.

Доброго вечора Аня!
Колеги дали вже багато гарних порад.
Тому, щоб не повторюватися, спробую зосередитися, як на мою думку, на головному.
Ви пишете "Плюс бісила мене своїми розповідями про те яка вона була жертва по життю, і все погано було а а зараз трохи краще але все одно погано"
Справа в тому, що ми гостро реагуємо лише на те, що самі носимо в собі, тільки дуже глибоко приховане. І близькі люди в таких випадках відіграють роль певного дзеркала.
Тобто, судячи з того, що Ви написали, на мою думку і Ви, і мама схильні до співзалежності в стосунках. Що підтверджується Вашим почуттям провини і бажанням якось загладити свої неконтрольовані реакції під час подорожі по відношенню до мами.
Окрім того, є підстави думати, що більша кількість Ваших установок та поведінкових ролей могла бути Вам навіяна в дитинстві, тією ж бабусею, наприклад: "Ранишь в детстве бабушка говорила что я должна хорошо выйти замуж и помогать маме". А це рівень підсвідомості, який потребує трансформаційної серйозної роботи з психологом. Певне, якщо втомилися жити в емоційних качелях: від роздратування і претензій до почуття сорому та провини.
Власне, саме через те, що бо більшість Ваших поведінкових установок глибоко приховано від Вас самої, Ви і опинилися в ситуації, коли замість того, щоб розібратися, а що насправді викликає у Вас таке роздратування та гнів, звикли ці почуття у звичному житті давити в собі. І лише, коли під час подорожі "вийшли" із зони комфорту, контролювати їх вже не змогли. Але, знову ж таки, не на них звернули увагу, а намагаєтеся за допомогою психологів просто позбавитися почуття провини.
Я правильно Вас зрозуміла, Вам конче потрібно постійно почувати себе "гарною дівчинкою"? І Ви саме тому так боїтеся бути "поганою дочкою"?
Які стосунки з мамою були у Вас в дитинстві? Хто, насправді, займався Вашим вихованням? Ваша бабуся?

Доброго вечора!
Щоб зрозуміти, що насправді відбувається між вами, як на мене, спершу потрібно розуміти у яких саме стосунках з дівчиною Ви перебуваєте?
Якщо ви партнери "Не відчуваю довіри до свого партнера", тоді ваші стосунки знаходяться у сфері виробничих відносин і, тоді дійсно, як каже Вам дівчина, про які ревнощі може іти мова?
А якщо у вас стосунки двох закоханих людей, тоді чому Ви кохану називаєте партнером?
Як не крути, а судячи з усього, розбиратися таки потрібно в собі саме Вам "...моя проблема і мені потрібно розібратись"
Я б Вам порадила звернутися до психолога на індивідуальну консультацію з цього приводу.