Наркоманія сьогодні: хто кого?
Хімічні залежності
Наркоманія сьогодні: хто кого?
Будь-яка людина може впасти в калюжу.
Це не біда.
Біда, коли людина з калюжі не піднімається.
Нас залишилося всього сорок шість мільйонів! Цифра невблаганно повзе вниз і мешканців України стає все менше. Багато є причин, по яких вмираємо швидше, ніж народжуємося. Але в цієї статті ми б хотіли торкнутися тільки однієї з цих причин, якою безпосередньо займається Центр ресоціалізації наркозалежної молоді «Джерело» - це наркоманія, у тому числі і алкогольна, а також профілактика і подолання наслідків цього захворювання.
Хотілося б звернутися до статистики : в Україні на 1 лютого 2009 року офіційно зареєстровані більше 500.000 наркозалежних, понад 142.845 людей які живуть з ВІЛ, з них – 21 .241 діти, хворі на СНІД – 27 .224 людини. Але офіційна статистика – це офіційна статистика, а ось якщо помножити цю саму статистику на 10 – 15, тоді ми й отримаємо приблизно ту цифру, яка відповідає дійсності. Згідно соціологічного опитування, проведеному Громадською організацією «Джерело», практично всі опитані ЛЖВ/С (люди, що живуть із ВІЛ/СНІДом) - наркомани або алкоголіки, або на момент зараження були в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння і не контролювали безпеку своєї сексуальної поведінки. До того ж, все за тією ж статистикою, один наркоман, під час активного вживання наркотиків, рекрутує (втягує, нехай навіть не усвідомлено) у вживання, а, отже, і в групу ризику, мінімум ще п'ятнадцять чоловік.
В результаті аналізу зібраних даних ми прийшли до висновку, що найдієвішою профілактикою ВІЛ/СНІДу є реабілітація наркоманів і алкоголіків та профілактика таких негативних соціальних явищ як мода на прихильність «вуличної романтики» серед молоді, пошук «легких» життєвих шляхів. З метою рішення цих задач і був створений ЦРНМ «Джерело». Роботу ми ведемо у двох напрямах: 1) профілактика - роз'яснювальна робота в школах і інших учбових закладах, участь в конференціях, акціях і круглих столах з проблем наркоманії, ВІЛ/СНІДу, профбесіди з раніше засудженими людьми, а також із людьми, з груп ризику; 2) ресоціалізація – це фактично перевиховання, відродження особи, відтворення загублених життєвих цінностей (таких як сім'я, кар'єра, спорт, творчість, уміння жити повноцінним життям і радіти життю без наркотиків).
Ми також працюємо і з батьками наркозалежних. Як не крути, але наркоманія є захворюванням сімейним, оскільки якщо хворіє один член сім'ї, то життя руйнується у всіх. Самі того не розуміючи, більшість батьків потурають у вживанні своїм дітям. У нашій практиці навіть зустрічалися жахливі випадки, коли батьки купували своїм чадам наркотики, аби їх діточки всиділи вдома. Безумство, але факт!!!
Щоб людина почала видужувати, вона неодмінно має сама зустрітися віч-на-віч з наслідками свого вживання. Іншими словами, у неї повинна з'явитися мотивація до того, щоб піти тернистим шляхом змін. Хто ж кине вживати, якщо в житті все налагоджено: гроші дають, житло є, годують, одягають, посуд миють, ще і наркотики купують. Краса! Але, звичайно, так довго продовжуватися не може. Життєві сценарії у більшості наркоманів дуже схожі. Рано чи пізно кожен дістається до свого дна, завдяки якому людина розуміє: все, або смерть, або життя! А ось те, наскільки довго триватиме шлях до своєї межі, а, отже, наскільки великі будуть втрати (втрачене здоров'я, соціальна дезадаптація) - залежить від самих батьків.
Часто це триває від п'яти до п'ятнадцяти років щоденного ризику загинути. Є батьки, які думають, що їх дітей може виправити армія або в'язниця. Почнемо з того, що і там наркотиків повно, але навіть якщо і ні, то, знаходячись просто в ізоляції від соціуму, без глибокої психологічної роботи, залежна людина не мінятиметься, вона просто чекатиме того моменту, коли знову опиниться «на волі» і зможе вживати наркотики.
Наркоман не може «зцілитися», просто припинивши вживання. Необхідно навчитися відчувати, розуміти і приймати себе. Прийти до того, щоб самому управляти своїми відчуттями, а не навпаки. Адже друга назва наркоманії – хвороба почуттів. Людина реально не розуміє, що з нею відбувається, вона навіть про це не замислюється. Єдине, що вона знає – це те, що після вживання наркотика на деякий час стане добре і затишно. Або хочаб не дуже погано.
Найголовніше завдання - це допомогти особі подорослішати і усвідомити свою дорослість. Навчитися жити не за принципом «хочу!», а тверезо розуміти, чим це «хочу!» може закінчитися. Тоді людина надбає і бажання жити, а не існувати, і здоровий глузд, і вміння цінувати, і берегти здоров’я своє і чуже.
