Мне 15, последние 2-3 года переживаю очень сильный цикличный стресс и само накручивание из-за своего здоровья, описать ситуацию будет сложно, но я постараюсь, в прошлом году мне поставили сколиоз, пусть он и легкий но по психике бьёт именно само накручивание, 100 раз просил отца отвезти меня хотя-бы на Рентген, он мне обещал что отвезёт в санаторий потом что отвезёт на рентген, но всё сводилось к тому что когда настигал тот день он просто ничего не делал и говорил отмазки что у него нету денег и так далее хотя рентген бесплатный, всё бы ничего но это продолжается уже 1-2 года, потом мне сказали что у меня плохое зрение я хотел пойти проверится та самая ситуация, начинаю себя накручивать отцу всёравно, потом поставили деформацию грудной клетки ( впалую ) отцу так-же всеравно, в итоге всё дошло до такого состояния что при малейшем задевании меня у меня текут неконтролируемые слёзы, просто слезы, не плачь не рыдания, просто слёзы, потом я начал активно заниматься спортом и готовиться к службе во французском Иностранном легионе, я начал использовать гнев как топливо для тренировок, но накручивание и стресс никуда не пропал, у меня очень наглая мачеха и она всёгда поддакивает моему отцу а потом отец поддакивает ей, мой гнев дошёл до того что я могу пройти 32км без остановки за 7 часов, и это не разовый случай, когда стресую я просто убегаю из дома включаю какой-то метал который будто бы описывает моё состояние и просто иду по обочине, ещё забыл сказать что я очень часто голодаю, часто еда есть только к вечеру, у меня нету нормального питания так как отец просто не знает что это, он не знает что мне нужны разные витамины, белок и жиры, меня просто бесит что кто-то решает за меня какое у меня будет здоровье, дошло до того что я просто боюсь пожаловаться на здоровье ибо на меня наорет отец и мачеха сверху будет гавкать, ещё у меня в 14 лет была апатия, я просто думал что Любая хрень которую я делаю кроме как лфк на сколиоз мне вредит, я не мог выйти на улицу, я не мог пойти в душ, я не мог снять с себя футболку потому что боялся увидеть свою деформацию грудной клетки и сколиоз, ( так почему ты сам не пойдёшь в больницу? ) потому-что я живу в маленьком поселке и тут в больнице не рассматривают ту самую грудину, последние случай наплевательства отца на меня это когда меня укусил клещь ( а я живу в эндомической зоне на болезнь Лайма в Винницкой области )я сказал отцу что мне срочно нужно принять первичную дозу антибиотиков чтобы недай бог не заболеть, ему было всеравно, он ответил "чём больше ты лечишься тем больше ты болеешь" и таких примеров много, я понимаю что вы не поможете мне развести их, но я бы хотел как-то анонимно решить этот вопрос, хочу чтобы к моему отцу и мачехе были притензии от правоохранительных органов но не хочу чтобы сами родители знали что я здал их
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Дуже прикро, що ви проживаєте цей непростий стан. Ви хочете щоб ваш батько та мачуха відповіли по закону за свої дії - але справа має відкритись анонімно? Я бачу з посту, що ваші стосунки непрості - проте, що саме ви хотіли б для них в плані законодавства? Якщо ви досягли б вашої мети - що зміниться в вашому самопочутті? Ви пишете в заголовку про розлучення, але потім ідеться про правоохоронні органи... Тому я питаю про уточнення. Що б могло покращити ситуацію для вас, яке саме їх ставлення? Чи завжди так було? Чи виникало у вас відчуття, що інші люди розуміють вас краще? І також - ви описали ваш емоційний стан як сильний стресс, (я припускаю, з елементами тривоги).. Як давно це почалось?
Вітаю !
Ви опинилися в дуже непростій ситуації. З того, що Ви описуєте, відчувається не лише тривога за своє здоров’я, а й глибокий біль через те, що Ваші переживання та потреби залишаються без належної уваги з боку найближчих дорослих.
Мені хочеться насамперед сказати: Ваші почуття зрозумілі. Коли підліток не отримує підтримки, коли його прохання про допомогу багато разів ігноруються, природно накопичуються образа, злість, безсилля та розчарування. Іноді ця злість стає настільки великою, що хочеться, аби джерело болю просто зникло з життя. Тому Ваше бажання, щоб батько і мачуха розлучилися, я сприймаю не як справжню мету, а як крик про те, наскільки Вам зараз важко.
Також мене дуже зачепили Ваші слова про постійне самонакручування, страх за здоров’я, сльози, які з’являються самі собою, та втечі з дому на довгі прогулянки. Схоже, що Ви вже досить довго несете великий емоційний тягар практично наодинці.
Щодо Вашого питання про анонімне звернення. Якщо неповнолітня людина вважає, що її потреби в догляді, харчуванні, медичній допомозі або безпеці не забезпечуються належним чином, вона має право звернутися по допомогу до інших дорослих. Це може бути шкільний психолог, соціальний педагог, класний керівник, сімейний лікар, служба у справах дітей або інші фахівці, які працюють із захистом прав дітей. Такі звернення не завжди означають покарання батьків. Часто їхня мета — насамперед оцінити ситуацію та допомогти дитині отримати необхідну підтримку.
Мені здається важливим, щоб зараз поруч із Вами з’явився хоча б один дорослий, якому Ви можете довіряти і який здатний поставитися до Ваших переживань серйозно. Ви не повинні самостійно нести відповідальність за все своє здоров’я та благополуччя.
І ще одна думка. Ви багато пишете про силу, витривалість, спорт, готовність долати великі дистанції. У Вас справді відчувається великий внутрішній ресурс. Але людині потрібна не лише сила боротися, а й можливість отримувати турботу. Бажання, щоб про Вас подбали, не робить Вас слабким. Навпаки, це одна з найприродніших людських потреб.
Бережіть себе. Те, через що Ви проходите, заслуговує на увагу та підтримку. І Ви маєте право цю підтримку шукати.
Доброго дня, AmplF
Додам до посту колеги стосовно організацій чи людей, які можуть вас підтримати - Центри правововї допомоги. У них, як і у служби у справах дітей чи центру соціальних служб є певні алгоритми втручання у ситуації, коли дитина залишається без належного догляду і уваги з боку дорослих, які зобов'язані робити це по закону. Існує також гаряча лінія телефону довіри для дітей 116 111 (з мобільних) та 0 800 500 225 (зі стаціонарних та мобільних), де вам можуть детальніше пояснити порядок дій у поідібній вашій ситуації та надати інформаційну і емоційну підтримку.
Дуже добре, що ви наважилися написати про те, що відчуваєте і з чим стикаєтесь. Це важливий крок для того, щоб почати отримувати підтримку та допомогу, якщо не збоку батьків, то збоку інших дорослих.