Проблемы в семье

Добрый день!
Как Вы видите помощь для себя?

Здравствуйте.
С самого начала вы упомянули про вашего отца как бы сквозь, "ну то такое", но мне кажется вам это очень болит. И вам сложно признать на сколько сильно. И я могу предположить на сколько вам больно и обидно от материнского безразличия. Вы как будто бы так много делаете и так много добиваетесь только для того что бы ваз заметили, обратили на Вас внимание, но без толку. Вы очень подробно описываете ситуацию, но важно понять что вы чувствуете при этом всем. Мне кажется вы растеряны. Вы говорите что не получится маму уговорить пойти к психологу никак. А вы для себя лично чего хотите?

Извините, что так много написала, просто не знаю, что делать дальше.Не сочтите за глупость и юношеский максимализм.

Вам не варто вибачатися і це не юнацький максималізм. Я Вам дуже співчуваю, адже у Вашому житті є багато психологічних травм (Вас покинув батько, матір не приділяє Вам уваги; Ваші біологічні батьки не дають Вам всієї любові, на яку Ви заслуговуєте, а вітчим, додатково, порушує Ваші особистісні кордони (копається у ваших речах) + критикує Вас.

Помітно, як Ви намагаєтеся "заслужити" любов і довести іншим, що Ви її варті (старання в навчанні, прагнення познайомити маму з хлопцем тощо). Запам'ятайте - Вам не потрібно "заслуговувати" любов, Ви вже варті її тому, що просто існуєте тут і зараз :) Ви надзвичайна молодчинка! Для вашого віку у Вас безліч досягнень і я вірю, що у Вас буде щасливе майбутнє. Дуже сумно, що Ваші батьки обезцінюють Ваші зусилля (Ви маєте право не лише сумувати, але і гніватися на них, головне - не тримайте ці переживання в собі тому, що вони Вам лише зашкодять).

Честно говоря, я просто не знаю, куда дальше двигаться. Пытаться наладить отношения или искать эту поддержку где-то извне. Я пытаюсь понять, нормальны ли такие отношения в семье, возможно я себя накручиваю. И как правильно абстрагироваться от негатива в семье, ведь часто я замечаю, что плохое в доме порождает плохое и в других сферах моей деятельности

На жаль, ми не можемо змінити поведінку інших людей і змусити нас любити без їхнього бажання. У Вашій владі лише єдине - керувати власною поведінкою, ставленням та фільтрувати найближче оточення. Однозначно рекомендую Вам поросити про психологічну підтримку ззовні (наприклад, друзі, хлопець) + індивідуальні консультації із психологом для додаткової підтримки та пропрацювання психологічних травм, адже вони будуть впливати на Ваше життя (якщо у Вас немає фінансів, то завжди є безкоштовна психологічна допомога при Вашому навчальному закладі або у соціальних службах; зараз навіть можна у форматі онлайн).

Такі стосунки у сім'ї є не нормальними і психологічно деструктивними. Не приймайте на себе роль Рятівника - це невдячна справа (Ви виснажитеся, віддачі не буде, а весь гнів батьків і відповідальність ляже виключно на Ваші плечі). Вони дорослі люди і це їхнє життя.

Честно говоря, я просто не знаю, куда дальше двигаться. И как правильно абстрагироваться от негатива в семье, ведь часто я замечаю, что плохое в доме порождает плохое и в других сферах моей деятельности

Рухайтеся у напрямку самопізнання (адже Ви закінчуєте школу і Вам варто визначитися, ким Ви хочете бути), саморозвитку (більше пізнавайте навколишній світ, спілкуйтеся із різними людьми, читайте, дивіться фільми, слухайте музику, розширюйте своє коло інтересів, займайтеся улюбленою справою і т. д.) та самоцінності.

Як абстрагуватися? Не втручайтеся у їхні конфлікти + сконцентруйтеся на цінності себе та самопізнанні + будуйте плани про своє майбутнє та реалізовуйте їх + намагайтеся якомога менше проводити часу із ними (за можливості - виходьте на вулицю, спілкуйтеся з друзями і хлопцем, або закривайтеся у своїй кімнаті і займайтеся улюбленою справою чи чатьтеся із друзями) + просіть про підтримку у найближчих для Вас людей.
І найголовніше - не абстрагуйтеся від Ваших почуттів, не приховуйте своїх негативних переживань, а вивільнюйте їх у конструктивний спосіб. Якщо Ви відчуваєте, що Ви гніваєтеся на батьків - закрийтеся у кімнаті, інтенсивно побийте подушку, поки не відчуєте слабкість (головне не пораньте себе). Якщо Вам дуже сумно - плачте (у цьому немає нічого ганебного). Попіклуйтеся про себе і любіть себе (кожного дня хваліть себе перед дзеркалом і кажіть "Я люблю тебе").
Рекомендую Вам обдумати варіант вступу до ВНЗ в іншому місті (для того, щоб вийти із нездорової атмосфери у сім'ї).

Ви надзвичайна дівчина і варті безумовної любові. Вірю у Вас і бажаю Вам щастя! :)

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 15:13:47

+ завжди давайте зворотній зв'язок, що Вам не подобається у їхній поведінці по відношенню до Вас (проте, перед цим, зменшіть емоційний заряд, побивши подушку).
Наприклад, "Мама, я дуже гніваюся і мені образливо, що ти не прийшла на мою виставу. Ця вистава була для мене важливою і я хотіла, щоб ти була присутня, адже я тебе люблю і хочу не лише твоєї психологічної підтримки, але і розділити з тобою свої моменти щастя. Чи не могла б ти, будь ласка, наступного разу прийти?"

Не приховуйте від своїх друзів Ваш сум, що Ваші батьки не звертають уваги на Вас. Ваш сором є неконструктивним, адже це поведінка Ваших батьків, а не Ваша (а Ви - окрема особистість і не берете відповідальності за їхні дії). Чим більше Ви будете ділитися своїми переживаннями із іншими, тим Вам буде психологічно легше.

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 15:27:39

Здравствуйте. Мне очень жаль, что мама не может дать вам того тепла и внимания в котором вы так нуждаетесь, не ценит ваших успехов, ей не интересны ваши увлечения и она не участвует в вашей жизни так как вам хотелось бы. Возможно она сама была лишена тепла и поддержки своей матери. Ищите все в чем нуждаетесь там где этого в достатке. Это могут быть как ваши близкие родственники так и ваши друзья, учителя.

Оксано, чесно кажучи, мені дуже незвично і водночас приємно читати такі слова. Відчуваю і полегшення, і сльози одночасно.

Я дуже радію, що змогла Вас підтримати :). Ваше полегшення і сльози для мене є дуже цінними - це означає, що Ви почали по троху позбавлятися віл внутрішнього болю.

Друзям і знайомим такі справи я, чесно кажучи, ніколи не довіряю, адже по-перше, не хочу, щоб потім це кудись витікло, а по-друге, мені здається, що у них і так багато своїх проблем і буде якось неетично їх нагромаджувати своїми...

Дійсно, бувають такі моменти в житті, про які ми не хочемо розповідати навіть найближчим і тоді для цього існують психологи. Проте, з іншого боку, все тримати в собі також не є виходом із ситуації. Щастя можна відчути лише через близькість і відкритість (особливо це стосується стосунків у парі).

Щодо неетичності висловлення своїх проблем. Звідки Ви взяли таку установку (можливо мама або вітчим Вас критикували, коли Ви ділилися із ними своїми труднощами)? Ви ж звідкись знаєте, що у тих людей є проблеми, отже вони Вам про них розповідали. А чому не можете Ви? Насправді, момент, коли хтось ділиться із іншим своїми переживаннями є безцінним і я впевнена, що це лише зблизить вас як особистостей.

Також мене турбує момент із недовірою і страх, що ця інформація десь випливе. Звідки цей страх, можливо у Вас був якийсь негативний досвід у минулому (і Ви боїтеся, що Вам знову зроблять боляче)? Або можливо Ви боїтеся зруйнувати "ідеальну картинку себе" перед друзями? Або ж Ви постійно хочете "бути сильною" і боїтеся проявити слабкість (бо це зменшить Вашу цінність у Ваших же очах)? Чи Ви ділитеся своїми преживаннями із хлопцем?

Просто думала над тим, щоб підійти до мами і спокійним тоном викласти свою позицію, але боялась отримати ще більше на горіхи. Тепер розумію, що скоріш за все це без сенсу

Ви маєте право спокійно заявити своїй матері про свою позицію (це психологічно доросла поведінка). Я б навіть Вам радила це зробити. Ви це робите не для неї, а для себе. Коли Ви висловите їй все, що Вас турбує, Вам стане легше і Ви закриєте цей "гештальт". Водночас, лише Вашій матері вирішувати, чи вона зробить якісь висновки, чи ні. Головне - Ви зробили все, що від Вас залежить і ви перестаните обдумувати знову і знову, що Вам варто було сказати їй.

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 16:44:50

Щодо хлопця, чесно кажучи, взагалі заплутане питання...не знаю, чи залежить це якось від моїх відносин з батьками, але останнім часом мені якось важко бути у відносинах

Ваши отношения с папой могут влиять на то, как Вы строите свои отношения с парнями. Папа от Вас ушел, когда Вам было 14 лет, а это подростковый период для девочки и как раз тот возраст, когда она очень сильно нуждается в мужской поддержке. Отношения с отчимом тоже не простые. Я бы Вам рекомендовала обратиться индивидуально, чтобы лучше понять историю Вашей жизни. Одной консультации на сайте Вам не достаточно

Ні, негативного досвіду щодо витічки інформації в мене не було, радше не хочу комусь показувати слабкість.

Припускаю, що Ваші батьки несвідомо давали Вам установку "Будь сильною" і "Не будь важливою (не заявляй про свої потреби)", які зараз впливають на Ваше життя (цей момент пропрацьовується на психотерапії). Насправді, сила полягає у вмінні показати свої слабкі сторони. Як я вже зазначала раніше, лише повна відкритість дозволяє відчути близькість, що є запорукою щастя. Рекомендую Вам говорити кожного дня собі афірмації: "Я можу бути слабкою, коли захочу", "Я можу заявляти про свої негативні і позитивні почуття іншим та їх повністю переживати", "Мої почуття і думки є важливими", "Я можу просити про допомогу, коли її потребую".

Я знаю, що це лунає жахливо, але не знаю, що робити. Тобто не можу зрозуміти: або це просто період такий і все мине, або я просто його не люблю...(адже фактично була ще мала спочатку). Це дуже тяжке питання. Я йому казала, що не впевнена в своїх почуттях, але він продовжує вірити у краще. Шкода розривати відносини, та і я не знаю як, адже я б із задоволенням спілкувалась з ним як з другом.

Думаю, що у цьому немає нічого жахливого. Любов - це дуже складне явище і її іноді важко зрозуміти. Існує безліч класифікацій любові і, можливо, Ви до нього відчуваєте любов-дружбу. Ви молодець, що щиро йому говорите про своє хвилювання щодо ваших стосунків (і рекомендую Вам знову його обговорити із ним). В дитинстві ми сприймаємо любов виключно через призму дружби (хорошого ставлення) і симпатії, далі, із віком, додаються й інші компоненти (сексуальний потяг, спільні цінності, спільний погляд на майбутнє тощо). На жаль, замість Вас психолог не зможе зрозуміти, що Ви до нього відчуваєте, однак, він (вона) може задавати Вам питання для саморефлексії, дайте відповідь на них:
1) Що мені дають ці стосунки?
2) Чого мені не вистачає у цих стосунках?
3) Чи бачу я спільне майбутнє поряд із цим партнером?
4) Чи боюся я самотності (можливо Ви боїтеся просто залишитися самотньою, тому зберігаєте ці стосунки)? Чи я вірю, що якщо розлучуся із цим хлопцем, я зустріну людину, яка мене знову полюбить?

Відповідно, після того, як Ви відповісте на ці запитання, картина стане трохи яснішою і Ви зрозумієте, чи варто продовжувати романтичні стосунки із хлопцем (адже Ви можете залишитися і друзями).
Безсумнівно, додатково погоджуюся із колегою, що стосунки із батьком і вітчимом могли вплинувати на Ваші теперішні стосунки із чоловічою статтю + через це Вам додатково важко зрозуміти свої почуття (Ви несвідомо боїтеся близькості (тому не обговорюєте з ним інтимну інформацію) і, водночас, втрати (тому Вам важко його покинути, адже буде ретравматизація)) і цей момент варто пропрацювати із психологом.

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 19:00:41

Если мы говорим о Ваших бессознательных страхах, то аффилиации Вам не надолго помогут, потому что они работают на уровне внушения, я не на глубинном уровне проработки проблемы. Я думаю, что если Вы говорите, что папа ушел от Вас, когда Вы были совсем маленькая, то Вам действительно может не хватать мужского внимания и это может влиять на Вашу уверенность в построении отношений. У Вас запрос на терапию. Есть два очень важных возрастных периода это от 3 до 6 лет и подростковый период, когда можно что-то подкорректировать

Щодо підсвідомого страху близості - абсолютно точно! А так я би скоріше за все і розійшлася з ним, але по-перше, не знаю, як краще це зробити, а по-друге, у мені сидить якийсь страх, що потім буде ще важче без якогось захисту... хоча розумію, що сама собою ця проблема не вирішиться.

У цій тезі помітно, що на Вашу поведінку впливає травматичний досвід минулого (батько і вітчим), тому Ви і боїтеся залишитися без захисту так само, як Ви залишилися без захисту батька, вітчима і, насамкінець, матері. Припускаю, що Ваші стосунки є для Вас опорою, яка допомагала Вам впоратися із відчуттям неприйняття та покинутості збоку батьків. Якщо Ви різко видьоргнете цю опору, то впадете, проте пам'ятайте, що необов'язково бути у романтичних стосунках, щоб мати цю опору (є і дружні). Пропоную Вам ще раз проговорити про свої переживання з хлопцем, вказавши корінь Вашої проблеми (що ми сьогодні проаналізували) і попросити його про емоційну підтримку.

На жаль, для того, щоб остаточно вирішити цю проблему, Вам варто звернутися на індивідуальне консультування до спеціаліста (дитячо-батьківські травми можливо лише пропрацювати під час встановлення терапевтичних стосунків із психолгом-психотерапевтом). Пам'ятайте, що завжди є безкоштовне консультування, а зараз і в форматі онлайн (якщо у Вас немає фінансів).

Вірю у Вас, бажаю Вам знайти себе та безумовної любові!

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 19:23:51