Психологическое насилие? Или моя вина?

Здравствуйте! Вы описали ситуацию в вашей семье, где ваш муж с некоторых пор стал обвинять вас в своей болезни, в том, что вы не такая, как надо. Скажите, как вы сами относитесь к этой ситуации? Как давно это началось?
Вы пишите, что очень его любите, поэтому терпите такое отношение. Скажите, за что вы его любите? В чем ценность ваших отношений для вас?
Что измениться в ваших отношениях, если вы поймёте, что его отношение к вам - «психологическое насилие, о котором так много пишут»?
С уважением, Елена Мороз

Доброго дня, Womann.
Дуже Вам співчуваю, ставлення Вашого чоловіка до Вас просто жахливе і мене це надзвичайно обурює. Ні в якому разі не звинувачуйте себе у його хворобі, поганому настрої та негативному ставленні. Запам'ятайте - ми не несемо відповідальність за життя інших і ніяк не можемо вплинути на їхню поведінку. Замість того, щоб взяти відповідальність за своє життя, Ваш чоловік знайшов для себе чудову стратегію - переспрямувати свою аутоагресію на Вас, а Ви підтримуєте його ініціативу і терпите це все, продовжуючи із ним стосунки.

Или это и есть то психологическое насилие, о котором так много пишут?

Відповідно до Вашого опису (особливо, як він Вас ображає, не підтримує Вас ні емоційно, ні фізично, ігнорує, "лякає" Вас розлученням) - це психологічне насилля. Насправді, психологічне насилля є передумовою для фізичного насилля (якщо психологічне насилля не діє на Вас). Вам обов'язково необхідно перервати це замкнуте коло насилля, розірвавши стосунки із насильником.

При этом он регулярно посещает психолога. Говорит, что ему окрыли глаза на меня и что единственное ценное - это его родители и сестра.

Дуже цікаво, припускаю, що він "прикривається" психологом для того, щоб виправдати свою Переслідуючу поведінку щодо Вас (типова статегія насильника). Крім цього, можливо він проектує на Вас фігуру матері і сестри. Так, як у нього стоїть заборона на вираження гніву щодо них, то він обрав безпечніший шлях для себе - виплескувати весь гнів на Вас.

Ловлю себя на мысли, что мне страшно. Люблю его очень, поэтому терплю такое отношение.

В цій цитаті помітна величезна суперечність. Людину, яку Ви любите Ви ніколи не будете боятися. Це вже не любов, а звичка + страх (за дитну, залишитися самій і т. д.). Скажіть, будь ласка, що Вас тримало досі всі ці 10 років біля нього? Чи Ви розповідали комусь про таке зневажливе ставлення чоловіка до Вас та Вашої дитини і як ці люди реагували (батьки, друзі і т. д.)?

Может дело во мне? Может я его как-то провоцирую на такое отношение?

Лише він обирає, як йому реагувати на ті чи інші Ваші слова і дії. Не беріть відповідальність за його поведінку, він доросла людина. Ваша відповідальність лише у тому, що Ви це терпите. Ви ж йому казали, що Вам не подобається таке ставлення до Вас?

Що я можу сказати? Ви лише відповідальні за одне - свою поведінку. Чи Ви будете продовжувати стосунки із насильником, людиною яка Вас не кохає і не цінує, терпіти таке знущання - вирішувати лише Вам. Крім цього, не забувайте, що Ви відповідальні за психологічне благополуччя свого сина. Життя у сім'ї, де процвітає психологічне насилля є надзвичайно травматичним для дитини.

Розірвіть стосунки із цим чоловіком, зверніться по допомогу до психолога, який би Вас емоційно підтримав у цьому процесі (якщо немає коштів - завжди можна звернутися по безкоштовну допомогу у спеціальні соціальні служби) та попросіть Ваших рідних Вас підтримати. Ви є фінансово незалежною жінкою, тому у Вас є всі ресурси, щоб розірвати ці стосунки раз і назавжди.

Тогда я впервые услышала от него, что являюсь человеком "с недоразвитыми лобными долями". Как я отношусь к этому? Сейчас нахожусь в замешательстве. Ни от кого никогда не слышала о таком. И не знаю, как реагировать. Раньше пыталась ему доказать, что я нормальная. Но он утверждал обратное, когда я с чем-либо не соглашалась или плакала. Мои слезы всегда расценивались какманипуляция. Дошло до того, что боюсь перед ним проявлять эмоции т.к. он лишь видит во всем подтверждения моего "дефекта".

Вперше чую, як психолог, що людина (без освіти, на основі статтей і відео) може поставити такий діагноз, та ще і органічної природи. Якби у вас справді були такі порушення, Ви б навіть не написали сюди на форум (лобні долі відповідають за вольову регуляцію). Це величезна образа і психологічне насилля з його боку.

Припускаю, що саме у нього є якісь психічні порушення. Дуже часто люди з розладами особистості не визнають, що у них є проблеми (це один із найголовніших критеріїв в МКХ-10), а говорять, що ці самі проблеми у когось іншого (це такий захисний механізм - "гаряча картопля"). Він інтенсивно намагається Вам довести, що у Вас є якийсь дефект (хоча цей самий дефект є у нього). Не приймайте це на себе, не намагайтеся йому довести, що Ви "нормальна" (він Вас просто не хоче чути) і рвіть із ним стосунки.

Для того, щоб налагодити відносини, перш за все, запитайте себе, чи це справді любов (а не звичка і страх) і чи їх взагалі варто рятувати (Ви можете зробити лише гірше собі, чоловікові та Вашому синові). По друге, для того, щоб врятувати (як і створити) стосунки потрібні двоє. Ініціативи з одного боку не достатньо. Якшо Ваш чоловік не хоче працювати над проблемою спільно - то він Вас не кохає і ці стосунки треба розривати задля благополуччя всіх (Ви нещасні, Ваш чоловік нещасний і Ваша дитина - тим паче).

Цінуйте себе, Ви варті кращого! Я впевнена, що Ви знайдете справді хорошу людину, з якою побудуєте гармонійні стосунки.

Ответ отредактирован автором 15-04-2020 14:25:38

Раньше у вас было тепло в отношениях с мужем. Но после постановки диагноза 6 лет назад он стал отдалятся и обвинять вас в своём диагнозе. Вам нравится его внешность, высокий интеллект, желание развиваться, понимание в вопросах экономики, рациональное планирование. Добро. Скажите, как давно вы занимались сексом с мужем?
Смотрите, тот факт, что вы пришли на сайт и задаёте вопрос говорит о том, что вы сомневаетесь в том, в чем вас обвиняет муж. Это радует. Сомневаться - это здоровая реакция человека. Потому что то, что вы описываете похоже на пассивную агрессию мужа в отношении вас. Ощущение, что вы находитесь «на линии огня» многие годы и, вспоминая, «много позитива связанного с ним» не можете принять тот факт, что муж изменился.
Что касается психологических причин болезней, то да, в любой болезни есть психологическая составляющая. Но! Психологический корень болезни не так просто обнаружить. Потому что болезнь - это способ взаимодействия с окружающим миром. Это тот способ, с помощью которого человек строит контакт с другими людьми. Или же избегает контакта через болезнь. Замечу, что все это теория. В вашем случае важно исследовать, что происходит и что для вас важного в нынешних отношениях, кроме воспоминаний.
Являетесь ли вы причиной перемен мужа? Вред ли. Но если вы продолжаете оставаться вместе, значит какие-то бессознательные процессы внутри вас и внутри вашего мужа каким-то образом взаимодействуют и позволяют вам сохранять семью. Какие это процессы? Это можно выяснить в личной терапии с психотерапевтом. Это исследовательский процесс. И, если вы что-то измените в себе, то это не факт, что останетесь вместе. Любые изменения могут быть не предсказуемыми.
В любом случае, базовая потребность человеческого организма испытывать удовольствие. Можете ли вы пожелать себе счастья?
С уважением, Елена Мороз.